Судно може бути арештоване тільки на морські вимоги. Морська вимога - це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов'язаних з рятуванням судна, а саме вимога у зв'язку з:

1) заподіянням шкоди в результаті втрати або пошкодження майна у зв'язку з експлуатацією судна;

2) заподіянням шкоди в результаті позбавлення життя або ушкодження здоров'я на суші або на воді у прямому зв'язку з експлуатацією судна;

3) заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу;

4) винагородою, що належить за здійснення рятувальних заходів або виконання вимог будь-яких договорів про рятування;

5) компенсацією та іншими сумами, що належать за усунення або спробу усунення загрози заподіяння шкоди, за вжиття запобіжних заходів чи здійснення аналогічних операцій; 

6) підняттям, віддаленням або знищенням судна, що стало уламками, чи його вантажу та викликаними цим витратами; 

7) будь-яким договором використання або фрахтування судна;

8) будь-яким договором перевезення вантажу або пасажирів на судні;

9) втратою чи пошкодженням вантажу, включаючи багаж, під час перевезення або у зв'язку з ним;

10) загальною аварією;

11) лоцманським проведенням та сплатою лоцманських зборів;

12) буксируванням;

13) постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, запасів, обладнання, включаючи контейнери, для експлуатації судна або утримання його;

14) будівництвом, ремонтом, перебудовою або переобладнанням судна;

15) зборами в порту, каналі та інших судноплавних водах, а також у доці;

16) заробітною платою та іншими коштами, що належать капітану, членам командного складу та іншим членам екіпажу у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків на борту судна, включаючи витрати на репатріацію і внески за соціальним страхуванням, що сплачуються від їх імені; 

17) дисбурсменськими витратами, які здійснюються щодо судна капітаном, власником, фрахтувальником або агентом;

18) страховою премією, включаючи внески за взаємне страхування, що сплачуються стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером;

19) будь-якою комісійною, брокерською або агентською винагородою, що сплачується стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером;

20) будь-яким спором про право власності на судно або володіння ним;

21) будь-яким спором між двома або кількома власниками судна щодо використання судна і розподілу прибутку;

22) заставою судна;

23) будь-яким спором, що виникає з договору купівлі- продажу судна.

Коментар:

Коментованою статтею доповнюються положення ст. 41 Кодексу, якою передбачається, що арешт судна може бути пов'язаний тільки з морськими вимогами. Крім того, даною статтею дається визначення морської вимоги як вимоги, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов'язаних з рятуванням судна. Перелік морських вимог, що містяться в ст. 42, є вичерпним: судно може бути арештоване з будь-якої вимоги, яка виникає у зв'язку з відповідними обставинами при здійсненні торгового мореплавства. При цьому, на практиці поєднання поняття морської вимоги, що визначене в даній статті із вичерпним переліком цих вимог, викликало ряд труднощів, оскільки, з одного боку відкривало можливість для вільного тлумачення, а з іншого - не враховувало розвитку діяльності на морі і появу нових вимог, які є морськими, але не враховані в переліку. При перегляді Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил відносно накладання арешту на морські судна для забезпечення цивільного позову 1952 року була зроблена спроба перетворити цей перелік в примірний, яка так нічим і не закінчилась.

Розглянемо деякі із морських вимог.

Серед морських вимог слід згадати вимоги, що забезпечені заставою судна. Ці п'ять вимог включені в ст. 4 Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки 1993 року.

Вимоги, пов'язані із здійсненням рятувальних заходів, уточнено вказівкою на будь-який договір про рятування. Таке уточнення вказує на те, що до числа морських включаються й вимоги про виплату спеціальної компенсації, що передбачено ст. 338 Кодексу (див. коментар до неї).

Вимоги, пов'язані із завданням шкоди при експлуатації судна, є досить широкими і охоплюють не тільки збитки, завдані при зіткненні судна, але і будь-які інші реальні збитки, завдані при експлуатації судна в результаті втрати або пошкодження іншого майна.

Вимоги, пов'язані із витратами, що виникають із заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, не було включено в перелік, передбачений Конвенцією 1952 року. На сьогодні шкодою від забруднення є шкода, що передбачена ст. 304 Кодексу (див. коментар до неї).

Під вимогами, що випливають з будь-якого договору використання або фрахтування судна, розуміються вимоги між сторонами тайм-чартеру, бербоут-чартеру або будь-якого іншого договору (за виключенням вимог, що випливають із договору перевезення вантажу або пасажира, а також втрати або пошкодження вантажу або багажу). В цю категорію включаються перевезення по чартеру, коносаменту, морської накладної, змішані перевезення. Вимоги, що випливають із перевезення вантажів і пасажирів, а також по відшкодуванню шкоди вантажу або багажу вказані окремо в коментованій статті, а також в Конвенції 1952 року.

Збитки, завдані при лоцманському проведенні, також можуть бути підставою для арешту судна. Наприклад, лоцманська організація може пред'явити вимоги у зв'язку із завданням шкоди життю або здоров'ю лоцмана в результаті невиконання судном правил безпечного приймання і висадки лоцмана. Що стосується вимог по лоцманським зборам, то вони вважаються пов'язаними із лоцманським проведенням.

Під вимоги, пов'язані із буксируванням, підпадають будь-які вимоги, що випливають із договору як морського, так і портового буксирування. Збитки можуть бути завдані внаслідок порушення умов договору або в результаті пошкоджень, завданих буксируючим судном судну, що буксирується і навпаки.

Під постачанням матеріалів, обладнання тощо розуміється не тільки їх придбання, але й оренда, лізинг. Виходячи з основних принципів Конвенції 1952 року тільки в тому випадку, коли обладнання було орендоване для експлуатації на конкретному судні, воно може бути арештоване у зв'язку з вказаними вимогами.

Вимоги, пов'язані із будівництвом, ремонтом, перебудовою або переобладнанням судна, обмежені тільки роботами, що проводяться на судні, оскільки ст. 42 не містить вказівку на оснащення судна і докові збори.

Як вказується в коментованій статті дисбурсменські витрати повинні здійснюватися щодо судна капітаном, власником, фрахтувальником або агентом. В свою чергу, Конвенцією 1952 року передбачається, що дисбурсменські витрати, здійснені відправником вантажу, фрахтувальником або агентом, не можуть розглядатися як морські вимоги, якщо вони не були здійснені від імені судна (у відношенні судна). Таким чином, дисбурсменські витрати обов'язково повинні бути здійснені у відношенні судна.

Коментованою статтею (п. 20) внесено важливе уточнення про те, що поряд із будь-яким спором про право власності на судно до морської вимоги відноситься і спір про право володіння ним. В цю вимогу включається і спір між декількома власниками відносно права власності або володіння судном. До числа морських відноситься також вимога у зв'язку зі спором між двома або декількома власниками судна відносно використання судна та розподілу прибутку.