Судно, що перевозить наливом як вантаж більше 2000 тонн нафти, повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке засвідчує, що відповідальність власника судна за заподіяну шкоду від забруднення нафтою забезпечена відповідно до статті 309 цього Кодексу. Умови і порядок видачі, перевірки і визнання цього свідоцтва встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту відповідно до статті 3 цього Кодексу. 

Коментар:

З дотриманням положень ст. 7 Конвенції 1992 р. кожна держава має забезпечити, щоб згідно з її національним законодавством страхування або інше фінансове забезпечення мало кожне судно, незалежно від місця його реєстрації, яке заходить у порт на її території або виходить з порту, або яке підходить до рейдового причалу у її територіальному морі або відходить від нього, якщо судно фактично перевозить понад 2000 тонн нафти наливом як вантаж.

Свідоцтво, яке посвідчує наявність страхування або іншого фінансового забезпечення, видається кожному судну після того, як відповідний орган держави встановить, що вимоги виконані. Таке свідоцтво видається або посвідчується відповідним органом держави реєстрації судна.

Свідоцтво повинне містити наступні відомості:

а) назву судна і порт приписки;

б) назву і місцезнаходження головного підприємства власника судна;

в) вид забезпечення;

г) назву і місцезнаходження головного підприємства страхувальника або іншої особи, яка надала забезпечення, та, у відповідних випадках, місцезнаходження підприємства, яке здійснило страхування або надало забезпечення;

д) строк дії свідоцтва, який не може перевищувати строк дії страхування або іншого забезпечення.

Свідоцтво складається офіційною мовою або мовами держави, в якій воно видається. Якщо ця мова не є ані англійською, ані французькою, текст має містити переклад на одну з цих мов.

Свідоцтво має знаходитися на борту судна, а його копія має здаватися на зберігання органам, які ведуть судновий реєстр.

Страхування або інше фінансове забезпечення не задовольняє вимогам цієї статті, якщо його дія може припинитися з інших причин, ніж закінчення зазначеного у свідоцтві строку дії страхування або забезпечення до закінчення трьох місяців з моменту повідомлення про таке припинення відповідного органу, окрім випадків, коли свідоцтво анульовано цим органом або коли в цей період видане нове свідоцтво.

З дотриманням положень Конвенції 1992 р. держава реєстрації встановлює умови видачі та дії свідоцтва. Згідно коментованої статті умови і порядок видачі, перевірки і визнання цього свідоцтва встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту (див. коментар до ст. 3 цього КТМУ). Однак, сьогодні застосовується Інструкція про порядок видачі свідоцтва про наявність належного забезпечення, затверджена Мінморфлотом СРСР 13.07.75 р., що безумовно свідчить про потребу в новому нормативному акті України.

Свідоцтва, видані або посвідчені в межах встановленої компетенції, визнаються іншими державами та розглядаються іншими державами як такі, що мають однакову силу з свідоцтвами, які видаються або посвідчуються ними, навіть якщо вони видані або посвідчені щодо судна, не зареєстрованого в договірній державі. Договірна держава може у будь-який момент консультуватися з державою, яка видає або посвідчує свідоцтва, якщо вона вважає, що страхувальник або інша зазначена у свідоцтві особа, яка надає фінансове забезпечення, не здатна у фінансовому відношенні виконати зобов'язання за Конвенцією 1992 р.