Розмір винагороди визначається угодою сторін, а за відсутності угоди - судом, господарським судом або Морською арбітражною комісією. Будь-яка угода про рятування, що була укладена в момент і під впливом небезпеки, може бути на вимогу однієї з сторін визнана недійсною або змінена в судовому порядку, якщо буде визнано, що умови угоди є несправедливими.

Розмір винагороди може бути зменшено або у винагороді може бути відмовлено, якщо рятівник з власної вини спричинив необхідність рятування або вчинив крадіжку, привласнив майно або вчинив інші протиправні дії.

Коментар:

Згідно зі ст. 6 Конвенції капітан судна має право укладати договори про здійснення рятувальних операцій від імені власника судна. Капітан чи власник судна мають право укладати такі договори від імені власника майна, яке знаходиться на борту судна. Договір про рятування - це договір, предметом якого є надання послуг з рятування (здійснення рятувальної операції) по відношенню до судна чи майна, що перебувають у небезпеці. На практиці використовується чимало проформ такого договору. Проте особливе правове значення має момент укладання договору: договір укладається у момент, коли судно чи майно перебувають у небезпеці. Отже, договір, укладений до виникнення небезпеки для судна чи майна, не є договором про рятування. З огляду на це також зазначимо, що договір буксирування (стосовно правової природи цього договору в юридичній літературі чимало дискусій) відноситься до числа договорів, що укладаються до виникнення небезпеки.

Однією з умов договору має бути умова про розмір винагороди, за відсутності договору - розмір винагороди визначається за рішенням суду, господарського суду чи Морської арбітражної комісії (в контексті Конвенції мова йде про суд чи арбітраж).

Згідно ст. 7 Конвенції договір про рятування чи будь-які його умови можуть бути бути визнані недійсними або змінені, якщо:

а) договір був укладений унаслідок надзвичайних обставин чи під впливом небезпеки, та його умови є несправедливими;

б) винагорода, передбачена договором, є надто завищеною чи заниженою стосовно фактично наданих послуг.

Наведений перелік обставин є вичерпним. Зазначимо, що визнання такого договору недійсним або вирішення питання про зміну умов віднесено до компетенції суду чи арбітражу. В таких випадках найбільш складно довести те, що одна сторона знала чи повинна була знати про те, що інша сторона діяла під впливом небезпеки і не погодилася б на укладання договору на таких умовах за відсутності небезпеки. Питання про справедливість умов та характер винагороди вирішується судом з урахуванням обставин, що мали місце під час рятувальної операції.

В ч. 2 коментованої статті визначено випадки, за яких рятувальник може бути позбавлений права на одержання винагороди або зменшення розміру винагороди:

 (а) якщо рятівник спричинив необхідність рятування;

 (б) якщо рятівник вчинив крадіжку, привласнив майно або вчинив інші протиправні дії.

Наведені дії свідчать про неправильну поведінку рятувальника і можуть визнаватися підставами для позбавлення права на одержання винагороди або зменшення розміру винагороди тільки за наявності вини рятівника. При цьому питання про спричинення необхідності рятування, як правило, виникає у випадках, коли небезпека виникла внаслідок зіткнення суден або з вини буксира під час виконання буксирних операцій (за договором буксирування).

Однак наведена норма потребує змін, оскільки питання про позбавлення права на винагороду по-іншому вирішується відповідно до ст. 18 Конвенції. По-перше, згідно Конвенції мова йде про повне або часткове позбавлення права на винагороду й спеціальну компенсацію (про неї буде йти мова у коментарі до ст. 338 КТМУ), можливість зменшення розміру таких плат не передбачена. По-друге, позбавлення права на винагороду й спеціальну компенсацію пов'язується не лише з виною рятівника, а також з його необережністю. По-третє, визначено три випадки, за яких можливе позбавлення права на винагороду й спеціальну компенсацію:

1) рятувальні операції виявилися необхідними з вини або через необережність рятівника;

2) рятувальні операції виявилися складнішими з вини або через необережність рятівника;

3) якщо рятувальник винний в обмані чи іншій нечесній поведінці.

Випадки, за яких рятувальні операції виявилися складнішими, можуть мати місце тоді, коли судно рятується від однієї небезпеки, але потрапляє з вини або через необережність рятівника в іншу, що має наслідком збільшення витрат на рятувальну операцію або залучення сторонньої допомоги. Обман або іншого роду нечесна поведінка рятівника, як правило, пов'язані з протиправною поведінкою членів екіпажу.

Особливе значення на практиці мають Умови про спеціальну компенсацію клубів Пі енд Ай (The Special Compensation P&I Clab Clause, скорочено - Scopic Clause), що схвалені Міжнародним рятувальним союзом у 1999 р. Згідно "Скопік клоуз", розмір винагороди - це фактичні витрати, які розумно були понесені рятівником під час здійснення рятівної операції, погоджені тарифні ставки за використання в операції буксирів, обладнання та персоналу, що включають елемент прибутку й додаткову винагороду у розмірі 25 % тарифних ставок. Якщо фактичні витрати перевищують тарифні ставки, то винагорода включає фактичні витрати і 10 % тарифних ставок або тарифні ставки і 25 % тарифних ставок в залежності від того, що є більше.