Розподіл винагороди між рятівниками провадиться за їх угодою, а за відсутності угоди - в судовому порядку на підставі критеріїв, зазначених у статті 333 цього Кодексу. 

Коментар:

В коментованій статті йдеться про випадки, коли в рятувальній операції приймає участь не один рятівник, а два чи кілька. Це може бути на практиці за умов складнощів рятівної операції. В такому разі задля здійснення рятівної операції можуть приєднатися кілька рятувальників водночас. Не є виключенням випадки, коли власник судна уклав договір про рятування, однак основний рятувальник звертається до іншого рятувальника з проханням допомогти в рятівній операції. В таких випадках інший задіяний рятівник також має право на винагороду.

Згідно коментованої статті, яка відповідає ст. 15 Конвенції, в наведених випадках розподіл винагороди між рятівниками провадиться за їх угодою, а за відсутності угоди - в судовому порядку на підставі критеріїв, зазначених у статті 333 цього Кодексу.

Зазначимо, що на практиці в таких випадках широко використовується розроблена у 1991 р. Міжнародним рятівним союзом форма субдоговору рятування. Відповідно до цього субдоговору відносини з рятування виникають між двома рятівниками: основним рятівником і залученим за цим договором рятівником. Залучений рятівник не має права пред'являти вимоги щодо оплати винагороди за надані послуги до осіб, які відповідальні за це. В цьому разі основний рятівник пред'являє вимоги відносно власних послуг і послуг, що надані задіяним рятівником за договором субрятування.

Основний рятівник зобов'язаний розподіляти із залученим за договором субрятуванння рятівником всю отриману ним й присуджену судом (арбітражем) або погоджену сторонами суму винагороди.

Спори щодо розподілу винагороди між рятівниками вирішуються судом (арбітражем). У формі договору субрятування йдеться про Арбітраж Ллойда щодо такої категорії спорів. Для вирішення спору приймаються до уваги всі критерії, що передбачені законодавством для встановлення винагороди в цілому. Однак домінування критеріїв може мати місце за таких випадків. Скажімо, коли дії рятівників були спільними, то перш за все приймаються до уваги критерії майстерності і зусиль рятівників, ризиків відповідальності та інших ризиків, на які наражалися рятівники або їх обладнання. Якщо дії щодо рятування були розпочаті рятівниками не водночас, то приймається до уваги первенство у рятуванні, тобто швидкість надання послуг. У випадку послідовних дій рятівників для розподілу винагороди першорядне значення має корисний результат від кожної дії, а також те, наскільки він сприяв досягненню кінцевого результату.

У будь-якому випадку при вирішенні питання про розмір винагороди приймається до уваги внесок кожного рятівника у досягнення позитивного результату рятування незалежно від того, чи мова йде про професійного чи випадкового рятівника.