Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

Коментар:

1. Керуючись загальною термінологією Кодексу законів про працю, ст. 12 КЗпП однією з сторін колективного договору називає власника. За загальним правилом, відповідно до практики, що склалася, власником при укладенні колективного договору виступає керівник підприємства. У сфері державної власності виключно керівник має право виступати власником при укладенні колективного договору, оскільки таке право за органами управління майном не визнається (Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності"). У сфері комунальної власності право визначення органу, уповноваженого виступати при укладенні колективного договору як власник (у трудо-правовому розумінні), належить керівникові підприємства, установи, організації, якщо тільки орган, уповноважений управляти комунальним майном, не взяв ці функції на себе. Аналогічним чином повинне вирішуватися і питання про суб'єкта колективного договору на стороні власника на підприємствах недержавної (некомунальної) форми власності. При цьому право тієї чи іншої посадової особи виступати при укладенні колективного договору в ролі власника або уповноваженого ним органу повинне бути визначене статутом. Цивільно-правовий власник недержавного підприємства має право, якщо він вважає це за необхідне, за умови наявності відповідного запису в статуті підприємства, безпосередньо виступити стороною колективних переговорів і колективного договору. Організаційно таку функцію найзручніше виконувати власникові приватного підприємства. Це не виключається і тоді, коли власників - кілька осіб. Якщо ж їх багато, то безпосереднє укладення ними колективного договору організаційно практично неможливе, але збори засновників (учасників) підприємства, господарського товариства вправі доручити ведення колективних переговорів і укладення колективного договору одному чи кільком засновникам (учасникам), спостережній раді, якщо це не суперечить статуту підприємства.

2. Слід звернути увагу на ту обставину, що в ст. 12 КЗпП поряд з уповноваженим власником органом єдиний раз у Кодексі законів про працю називається уповноважена власником особа. Аналіз законодавства про працю дає підстави стверджувати, що під уповноваженим власником органом мається на увазі, як правило, також посадова особа, хоча законодавець в інших випадках (крім ст. 12 КЗпП) і не визнає за необхідне називати поряд з уповноваженим власником органом і уповноважену ним особу.

3. Не буде суперечити ст. 12 КЗпП підписання колективного договору на стороні власника кількома особами.

4. У коментованій статті говориться про те, що стороною колективного договору є первинна профспілкова організація. Виборний орган первинної профспілкової організації, у принципі, стороною колективного договору не є. Такий висновок підтверджується зазначенням в ст. 4, 11, 17, 18, 19 Закону "Про колективні договори і угоди" на профспілки як сторону колективного договору. Слід, однак, враховувати, що в п. 9 ст. 247 КЗпП говориться про виборний орган первинної профспілкової організації, що "підписав" колективний договір, а в п. 1 частини першої ст. 247 КЗпП і п. 1 ст. 38 названого Закону говориться про те, що виборний орган укладає колективний договір. У ст. 20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" стороною колективних договорів і угод також визнаються профспілки. Систематичне тлумачення цієї статті, порівняння її зі ст. 12 КЗпП та іншими статтями цього Закону дає підстави для висновку про те, що під профспілками тут розуміються не тільки професійні спілки, як вони визначаються в Законі "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а й первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях (на це прямо зазначається в частині першій ст. 12 КЗпП). Переважно саме первинна профспілкова організація виступає як сторона колективного договору. Разом з тим, належить враховувати, що на підприємстві може бути створена професійна спілка (а не тільки первинна профспілкова організація, що входить до складу профспілки). У цьому випадку стороною колективного договору буде саме профспілка, якщо вона брала участь у колективних переговорах та уклала колективний договір. Профспілка має право на укладення колективного договору і тоді, коли вона об'єднує працівників в декількох чи багатьох підприємств.

5. Ст. 12 КЗпП і ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди" визнають за первинними профспілковими організаціями, профспілками та їх об'єднаннями в особі їх виборних органів беззастережне право на ведення колективних переговорів і укладання колективних договорів. На відміну від інших представницьких органів, які повинні бути уповноважені трудовим колективом на ведення колективних переговорів і укладання колективного договору, первинна профспілкова організація підприємства, установи, організації одержання від трудового колективу такого спеціального повноваження не потребує.

6. Стаття, що коментується, істотно посилює позиції первинної профспілкової організації (професійної спілки) у відносинах щодо укладення колективного договору порівняно з "іншими представницькими органами трудящих" (термінологія ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди") чи "представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників чи уповноважених ними органів" (термінологія ст. 12 КЗпП). Ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди" допускає ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів і тими, й іншими суб'єктами. Із тексту цієї статті можна зробити висновок про те, що все залежить від втручання трудового колективу. Якщо трудовий колектив створив представницький орган для ведення колективних переговорів і укладення колективного договору, цей орган і є його стороною. Якщо такий орган не створено, право ведення колективних переговорів і укладення колективного договору належить профспілковій організації (профспілці).

Ст. 12 КЗпП допускає можливість обрання найманими працівниками представників для ведення колективних переговорів і укладення колективного договору тільки в тому випадку, якщо на підприємстві відсутня первинна профспілкова організація (профспілка). При застосуванні норм, що аналізуються, слід виходити з того, що ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди" встановлює загальне правило, яке допускає альтернативу при визначенні сторони колективних переговорів і колективного договору. Ст. 12 КЗпП встановлює спеціальне правило про межу допустимості цієї альтернативи: вона допустима лише за відсутності на підприємстві профспілкової організації.

7. Якщо на підприємстві діє кілька профспілок (первинних профспілкових організацій), то стороною колективного договору визнаються всі ці профспілки (первинні профспілкові організації).

За наявності на підприємстві кількох профспілок (первинних профспілкових організацій) чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони мають сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору (ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди"). Стороною колективного договору при цьому вважаються усі відповідні профспілки. Вони повинні на засадах пропорційного представництва (відповідно до кількості членів кожної первинної профспілкової організації) створити об'єднаний представницький орган. У процесі колективних переговорів і укладення колективного договору цей представницький орган приймає рішення відповідно до кількості голосів, яка належить представникам кожної первинної профспілкової організації (тобто, відповідно до кількості членів кожної первинної профспілкової організації, профспілки).

Кожна з профспілок, кожна з первинних профспілкових організацій стосовно своїх власних зобов'язань по колективному договору визначається самостійно. Профспілка, що відмовилася від участі в роботі об'єднаного представницькому органу, позбавляється права представляти найманих працівників під час підписання колективного договору (частина друга ст. 37 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

8. За умови, що в загальному представницькому органі його учасники не дійшли згоди щодо змісту єдиного колективного договору, загальні збори (конференція) трудового договору приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці (первинній профспілковій організації, її виборному органу) або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, що розробив цей проект, на його основі провести переговори й укласти затверджений зборами колективний договір від імені трудового колективу (частина третя ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди"). Однак навіть наявність у Законі слів "від імені трудового колективу" не означає, що Закон визнав трудовий колектив стороною колективного договору. Його стороною й у цьому випадку Законом визнаються профспілки (первинні профспілкові організації) чи інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи. Але сфера застосування викладених правил стала гранично вузькою, оскільки ст. 12 КЗпП (в редакції Закону від 5 квітня 2001 р.) передбачила пропорційне представництво при створенні профспілковими організаціями об'єднаного представницького органу, що передбачає і вияв волі цим органом на основі більшості голосів представників у цьому органі.

9. На національному, галузевому і регіональному рівнях також передбачено укладення угод на двосторонній (трьохсторонній) основі, у зв'язку з чим для ведення колективних переговорів і укладення угоди і профспілки, і власники повинні об'єднуватися.

Для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди повинні об'єднуватися власники, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. З іншої сторони колективні переговори ведуть відповідні об'єднані професійні спілки. При цьому профспілки повинні бути представлені пропорційно кількості своїх членів (частина третя ст. 20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Інтереси профспілок, що не відносяться до категорії великих, у таких умовах можуть бути забезпечені тільки за рахунок права відмовитися від участі у веденні колективних переговорів і укладенні угоди, що буде виключати поширення угоди на ці профспілки.

На галузевому рівні ведення колективних переговорів і укладення угод можуть здійснювати власники, що об'єдналися, і професійні спілки, що мають повноваження для реалізації умов угоди на більшості підприємств відповідної галузі. У ст. 3 Закону "Про колективні договори і угоди" замість слів "відповідної галузі" зазначено "входять до сфери їх дії". Ця вказівка, на наш погляд, означає спробу законодавця дати інше визначення галузі в умовах, коли колишньої суворої диференціації народного господарства за галузями, підлеглими відповідним міністерствам, не стало.

На регіональному рівні також об'єднуються відповідні власники, у тому числі і суб'єкти комунальної власності, і професійні спілки. Причому, тут не встановлено яких-небудь вимог щодо участі в колективних переговорах і укладання регіональної угоди сторін, що представляють більшість працівників регіону або підприємств.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

Коментар:

1. Керуючись загальною термінологією Кодексу законів про працю, ст. 12 КЗпП однією з сторін колективного договору називає власника. За загальним правилом, відповідно до практики, що склалася, власником при укладенні колективного договору виступає керівник підприємства. У сфері державної власності виключно керівник має право виступати власником при укладенні колективного договору, оскільки таке право за органами управління майном не визнається (Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності"). У сфері комунальної власності право визначення органу, уповноваженого виступати при укладенні колективного договору як власник (у трудо-правовому розумінні), належить керівникові підприємства, установи, організації, якщо тільки орган, уповноважений управляти комунальним майном, не взяв ці функції на себе. Аналогічним чином повинне вирішуватися і питання про суб'єкта колективного договору на стороні власника на підприємствах недержавної (некомунальної) форми власності. При цьому право тієї чи іншої посадової особи виступати при укладенні колективного договору в ролі власника або уповноваженого ним органу повинне бути визначене статутом. Цивільно-правовий власник недержавного підприємства має право, якщо він вважає це за необхідне, за умови наявності відповідного запису в статуті підприємства, безпосередньо виступити стороною колективних переговорів і колективного договору. Організаційно таку функцію найзручніше виконувати власникові приватного підприємства. Це не виключається і тоді, коли власників - кілька осіб. Якщо ж їх багато, то безпосереднє укладення ними колективного договору організаційно практично неможливе, але збори засновників (учасників) підприємства, господарського товариства вправі доручити ведення колективних переговорів і укладення колективного договору одному чи кільком засновникам (учасникам), спостережній раді, якщо це не суперечить статуту підприємства.

2. Слід звернути увагу на ту обставину, що в ст. 12 КЗпП поряд з уповноваженим власником органом єдиний раз у Кодексі законів про працю називається уповноважена власником особа. Аналіз законодавства про працю дає підстави стверджувати, що під уповноваженим власником органом мається на увазі, як правило, також посадова особа, хоча законодавець в інших випадках (крім ст. 12 КЗпП) і не визнає за необхідне називати поряд з уповноваженим власником органом і уповноважену ним особу.

3. Не буде суперечити ст. 12 КЗпП підписання колективного договору на стороні власника кількома особами.

4. У коментованій статті говориться про те, що стороною колективного договору є первинна профспілкова організація. Виборний орган первинної профспілкової організації, у принципі, стороною колективного договору не є. Такий висновок підтверджується зазначенням в ст. 4, 11, 17, 18, 19 Закону "Про колективні договори і угоди" на профспілки як сторону колективного договору. Слід, однак, враховувати, що в п. 9 ст. 247 КЗпП говориться про виборний орган первинної профспілкової організації, що "підписав" колективний договір, а в п. 1 частини першої ст. 247 КЗпП і п. 1 ст. 38 названого Закону говориться про те, що виборний орган укладає колективний договір. У ст. 20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" стороною колективних договорів і угод також визнаються профспілки. Систематичне тлумачення цієї статті, порівняння її зі ст. 12 КЗпП та іншими статтями цього Закону дає підстави для висновку про те, що під профспілками тут розуміються не тільки професійні спілки, як вони визначаються в Законі "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а й первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях (на це прямо зазначається в частині першій ст. 12 КЗпП). Переважно саме первинна профспілкова організація виступає як сторона колективного договору. Разом з тим, належить враховувати, що на підприємстві може бути створена професійна спілка (а не тільки первинна профспілкова організація, що входить до складу профспілки). У цьому випадку стороною колективного договору буде саме профспілка, якщо вона брала участь у колективних переговорах та уклала колективний договір. Профспілка має право на укладення колективного договору і тоді, коли вона об'єднує працівників в декількох чи багатьох підприємств.

5. Ст. 12 КЗпП і ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди" визнають за первинними профспілковими організаціями, профспілками та їх об'єднаннями в особі їх виборних органів беззастережне право на ведення колективних переговорів і укладання колективних договорів. На відміну від інших представницьких органів, які повинні бути уповноважені трудовим колективом на ведення колективних переговорів і укладання колективного договору, первинна профспілкова організація підприємства, установи, організації одержання від трудового колективу такого спеціального повноваження не потребує.

6. Стаття, що коментується, істотно посилює позиції первинної профспілкової організації (професійної спілки) у відносинах щодо укладення колективного договору порівняно з "іншими представницькими органами трудящих" (термінологія ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди") чи "представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників чи уповноважених ними органів" (термінологія ст. 12 КЗпП). Ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди" допускає ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів і тими, й іншими суб'єктами. Із тексту цієї статті можна зробити висновок про те, що все залежить від втручання трудового колективу. Якщо трудовий колектив створив представницький орган для ведення колективних переговорів і укладення колективного договору, цей орган і є його стороною. Якщо такий орган не створено, право ведення колективних переговорів і укладення колективного договору належить профспілковій організації (профспілці).

Ст. 12 КЗпП допускає можливість обрання найманими працівниками представників для ведення колективних переговорів і укладення колективного договору тільки в тому випадку, якщо на підприємстві відсутня первинна профспілкова організація (профспілка). При застосуванні норм, що аналізуються, слід виходити з того, що ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди" встановлює загальне правило, яке допускає альтернативу при визначенні сторони колективних переговорів і колективного договору. Ст. 12 КЗпП встановлює спеціальне правило про межу допустимості цієї альтернативи: вона допустима лише за відсутності на підприємстві профспілкової організації.

7. Якщо на підприємстві діє кілька профспілок (первинних профспілкових організацій), то стороною колективного договору визнаються всі ці профспілки (первинні профспілкові організації).

За наявності на підприємстві кількох профспілок (первинних профспілкових організацій) чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони мають сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору (ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди"). Стороною колективного договору при цьому вважаються усі відповідні профспілки. Вони повинні на засадах пропорційного представництва (відповідно до кількості членів кожної первинної профспілкової організації) створити об'єднаний представницький орган. У процесі колективних переговорів і укладення колективного договору цей представницький орган приймає рішення відповідно до кількості голосів, яка належить представникам кожної первинної профспілкової організації (тобто, відповідно до кількості членів кожної первинної профспілкової організації, профспілки).

Кожна з профспілок, кожна з первинних профспілкових організацій стосовно своїх власних зобов'язань по колективному договору визначається самостійно. Профспілка, що відмовилася від участі в роботі об'єднаного представницькому органу, позбавляється права представляти найманих працівників під час підписання колективного договору (частина друга ст. 37 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

8. За умови, що в загальному представницькому органі його учасники не дійшли згоди щодо змісту єдиного колективного договору, загальні збори (конференція) трудового договору приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці (первинній профспілковій організації, її виборному органу) або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, що розробив цей проект, на його основі провести переговори й укласти затверджений зборами колективний договір від імені трудового колективу (частина третя ст. 4 Закону "Про колективні договори і угоди"). Однак навіть наявність у Законі слів "від імені трудового колективу" не означає, що Закон визнав трудовий колектив стороною колективного договору. Його стороною й у цьому випадку Законом визнаються профспілки (первинні профспілкові організації) чи інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи. Але сфера застосування викладених правил стала гранично вузькою, оскільки ст. 12 КЗпП (в редакції Закону від 5 квітня 2001 р.) передбачила пропорційне представництво при створенні профспілковими організаціями об'єднаного представницького органу, що передбачає і вияв волі цим органом на основі більшості голосів представників у цьому органі.

9. На національному, галузевому і регіональному рівнях також передбачено укладення угод на двосторонній (трьохсторонній) основі, у зв'язку з чим для ведення колективних переговорів і укладення угоди і профспілки, і власники повинні об'єднуватися.

Для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди повинні об'єднуватися власники, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. З іншої сторони колективні переговори ведуть відповідні об'єднані професійні спілки. При цьому профспілки повинні бути представлені пропорційно кількості своїх членів (частина третя ст. 20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Інтереси профспілок, що не відносяться до категорії великих, у таких умовах можуть бути забезпечені тільки за рахунок права відмовитися від участі у веденні колективних переговорів і укладенні угоди, що буде виключати поширення угоди на ці профспілки.

На галузевому рівні ведення колективних переговорів і укладення угод можуть здійснювати власники, що об'єдналися, і професійні спілки, що мають повноваження для реалізації умов угоди на більшості підприємств відповідної галузі. У ст. 3 Закону "Про колективні договори і угоди" замість слів "відповідної галузі" зазначено "входять до сфери їх дії". Ця вказівка, на наш погляд, означає спробу законодавця дати інше визначення галузі в умовах, коли колишньої суворої диференціації народного господарства за галузями, підлеглими відповідним міністерствам, не стало.

На регіональному рівні також об'єднуються відповідні власники, у тому числі і суб'єкти комунальної власності, і професійні спілки. Причому, тут не встановлено яких-небудь вимог щодо участі в колективних переговорах і укладання регіональної угоди сторін, що представляють більшість працівників регіону або підприємств.