За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, встановлює, що, за загальним правилом, працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це означає, що при заподіянні працівником прямої дійсної шкоди в розмірі, що менше середнього місячного заробітку, працівник зобов'язаний відшкодувати пряму дійсну шкоду повністю.

Якщо ж пряма дійсна шкода, що заподіяна працівником підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди, хоча вона має ознаки прямої та дійсної, працівником не покривається. Однак, така межа відповідальності діє тільки в тому випадку, якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності за одне правопорушення. Якщо ж працівник притягується до матеріальної відповідальності за кількома правопорушеннями, то й загальна межа його відповідальності буде дорівнювати середньому місячному заробітку за кілька місяців (кількість місяців дорівнює кількості правопорушень).

Таким чином, за загальним правилом при перевищенні розміром прямої дійсної шкоди місячного заробітку працівника, на працівника покладається обов'язок покрити частину шкоди, яка визначається, виходячи не з розміру шкоди, а з розміру середнього місячного заробітку працівника.

2. Трудове право не формулює понять правопорушень, що продовжуються або тривають. Уявляється, однак, що ці поняття можуть використовуватися при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Якщо бухгалтер, який веде облік розрахунків із працівниками, постійно припускався одних і тих же помилок при обчисленні середнього заробітку працівників, що протягом тривалого часу приводило до зайвих (незаконних) виплат на користь працівників, то не відповідало б закону кожен випадок неправильного обчислення середнього заробітку і визначення розміру виплат на користь кожного окремого працівника вважати окремим правопорушенням і за кожен такий випадок притягати працівника до матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку. Більш правильним було б усю сукупність таких порушень, допущених працівником, кваліфікувати як одне правопорушення, що продовжується, за яке працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише один раз у межах середнього місячного заробітку.

3. Для обчислення межі матеріальної відповідальності працівника перед підприємством середня заробітна плата обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. Для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата, яка нараховується працівникові за два місяці, які передували тому місяцю, в якому заподіяння прямої дійсної шкоди виявлено або тому місяцю, в якому справу про покриття працівником прямої дійсної шкоди, заподіяної підприємству, вирішено судом (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками"), тобто в якому було винесене рішення суду. При скасуванні рішення суду касаційною інстанцією та повторним розглядом справи судом, якщо працівник продовжує працювати на тому ж підприємстві, середній заробіток повинен обчислюватися виходячи з заробітної плати працівника за два місяці, які передували тому місяцю, у якому справа вирішується повторно. Якщо до моменту вирішення справи працівник на підприємстві вже не працює, Верховний Суд роз'яснює, що середній заробіток слід обчислювати виходячи з заробітної плати працівника за останні два календарних місяці, які передували звільненню. При обчисленні середнього заробітку підлягають застосуванню також правила абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати (про обчислення заробітної плати виходячи з виплат за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох календарних місяців); абзацу четвертого того ж пункту (про обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за попередні два календарних місяці, якщо протягом останніх двох місяців перед вирішенням справи у працівника не було заробітку, оскільки працівник не працював); абзацу останнього п. 4 Порядку (про обчислення середнього заробітку виходячи з тарифної ставки, якщо працівник не працював і не мав заробітної плати в останні два календарних місяці перед вирішенням справи і в попередні два календарних місяці); п. 10 Порядку (про коригування розмірів виплат, які провадилися на користь працівника в період, виходячи з якого обчислюється середній заробіток).

4. Частина друга ст. 132 КЗпП допускає можливість матеріальної відповідальності в розмірі, який перевищує середній заробіток працівника. Такі випадки можуть встановлюватися не тільки законами, але й іншими нормативними актами, які охоплюються поняттям законодавства.