Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Коментар:

Забезпечення в порядку соціального страхування в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, витратами, зумовленими народженням і похованням

1. Правова основа соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності була оновлена у зв'язку з прийняттям Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням" (далі в межах п. 1 - 28 коментаря до ст. 255 КЗпП - Закон). Одночасно істотно змінилися умови соціального забезпечення в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

2. За рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) виплачуються такі види допомоги:

1) по тимчасовій непрацездатності;

2) по вагітності і родах;

3) при народженні дитини;

4) по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) на поховання.

Крім виплати перелічених видів допомоги, Фонд фінансує також проведення оздоровчих заходів.

3. Підставами для виплати застрахованим допомоги по тимчасовій непрацездатності є такі страхові випадки:

1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання, що не належить до категорії професійних, або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві (при тимчасовій непрацездатності, викликаній професійним захворюванням чи нещасним випадком на виробництві, допомога з тимчасової непрацездатності виплачується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (підпункт "а" п. 1 частини першої ст. 21 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності");

2) необхідність догляду за хворою дитиною;

3) необхідність догляду за хворим членом сім'ї;

4) догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років (у разі хвороби матері або іншої особи, яка здійснює догляд за цією дитиною);

5) карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби;

6) тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку нижчеоплачувану роботу;

7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8) санаторно-курортне лікування (п. 1 ст. 35 Закону).

4. Працівник не має права на допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в таких випадках: 1) якщо травма або захворювання настали при скоєнні працівником злочину; 2) при симуляції хвороби або умисному заподіянні працівником шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи або інших обов'язків; 3) за час перебування під арештом і час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) при захворюванні або травмі внаслідок алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; 6) за період перебування у відпустці без збереження заробітної плати, у творчій відпустці, у додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

5. Якщо тимчасова непрацездатність виникла в період, коли працівник був звільнений, але оспорював законність звільнення з роботи, до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі працівникові виплачується середня заробітна плата за рахунок власника підприємства, установи, організації, а з дня винесення такого рішення - допомога по тимчасовій непрацездатності (ч. 11 ст. 35 Закону).

6. Орган, який приймає рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, визначає строк, протягом якого працівник втрачає право на одержання допомоги по тимчасовій непрацездатності, якщо працівник у період одержання такої допомоги порушує режим, встановлений для нього лікарем, або без поважних причин у призначений строк не з'являється на медичний огляд, у тому числі на ЛКК або МСЕК (ч. 2 ст. 36 Закону).

7. Допомога по тимчасовій непрацездатності за перші п'ять днів непрацездатності внаслідок захворювання або травми виплачується власником за рахунок власних коштів (ці витрати роботодавця, який є платником податку на прибуток, відносяться до його валових витрат). Законом "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дія цього правила щодо бюджетних установ на 2006 р. зупинена. Із шостого дня непрацездатності допомога виплачується за рахунок коштів Фонду до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (ст. 2 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування"). Звільнення працівника з роботи в цей період не позбавляє його права на одержання допомоги до дня відновлення працездатності або встановлення інвалідності. П. 3 Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності встановлює, що направлення для огляду хворого в МСЕК видається ЛКК відповідного лікувально-профілактичного закладу за формою, затвердженою МОЗ, у таких випадках: 1) після клінічних досліджень, які підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання; 2) хворий був звільнений від роботи в зв'язку із захворюванням (травмою) (перебував на лікарняному листку) протягом чотирьох місяців підряд або сумарно протягом п'яти місяців за останні 12 місяців у зв'язку з тим самим захворюванням (однією і тією ж травмою); 3) хворий туберкульозом був звільнений від роботи (перебував на лікарняному листку) безперервно протягом десяти місяців.

Лише сезонним і тимчасовим працівникам допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми виплачується не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року. До зазначених 75 днів входить час одержання допомоги, коли застрахований перебував у трудових правовідносинах на основі кількох сезонних і тимчасових трудових договорів. Однак час одержання допомоги в періоди, коли працівник перебував в трудових правовідносинах на підставі трудових договорів, укладених на невизначений строк, до зазначеного граничного строку не зараховується.

8. Формулювання "перші п'ять днів тимчасової непрацездатності… оплачуються власником…", "…з шостого дня непрацездатності..." (ст. 2 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування") не залишають сумнівів у тому, що на власникові лежить обов'язок оплати перших п'яти календарних днів непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаних з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, а період непрацездатності, починаючи з шостого дня, оплачується за рахунок коштів Фонду. Такий висновок підтверджується і ст. 2411 КЗпП, яка передбачає обчислення строків в календарних днях. На жаль, Кабінет Міністрів у прикладі (підпункт 1 п. 3 Додатка 1 до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням) виходить з того, що перші п'ять днів непрацездатності, що оплачуються власником, це - перші п'ять робочих днів за графіком роботи працівника. Належить очікувати, що практика піде як раз таким шляхом. Але власники, що мають достатньо волі та кваліфікації, можуть розраховувати на успіх, якщо вони приймуть рішення звернутись до суду з позовом, пов'язаним з розмежуванням обов'язків щодо оплати періоду тимчасової непрацездатності працівника між власником та Фондом.

9. В абзаці третьому ч. 2 Закону спеціально зазначається на те, що застрахований має право на допомогу, якщо тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або побутової травми настала під час перебування в щорічних основній і додатковій відпустках. Якщо ж вона виникла в період перебування застрахованого у відпустках інших видів, працівник не має права на допомогу.

Слід враховувати, що при тимчасовій непрацездатності, викликаній необхідністю догляду за хворим працівником віком до 14 років, за іншим хворим членом сім'ї, за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років на період хвороби матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за такою дитиною, якщо страховий випадок настав у період щорічних відпусток, додаткової відпустки у зв'язку з навчанням і творчою відпусткою, право на допомогу по тимчасовій непрацездатності не виникає. Це прямо передбачається в ч. 6 ст. 35 Закону. Після закінчення зазначених відпусток, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок перелічених страхових випадків повинна виплачуватися на загальних підставах.

10. Страховим випадком, на підставі якого виникає право застрахованого на допомогу по тимчасовій непрацездатності, є, зокрема, необхідність догляду за хворою дитиною. Допомога видається у разі хвороби (в тому числі і внаслідок травми) дитини віком до 14 років за період, протягом якого дитина за висновком лікаря має потребу у догляді. Граничний строк, протягом якого безперервно виплачується допомога у зв'язку з необхідністю догляду за хворою дитиною, не може перевищувати 14 днів. Лише у випадках стаціонарного лікування, якщо дитина потребує при цьому догляду одного з батьків або осіб, які їх заміняють, допомога виплачується за весь час перебування в стаціонарі разом з дитиною. Однак сезонним і тимчасовим працівникам і в цьому випадку допомога може виплачуватися лише в межах сумарного періоду тривалістю 75 днів протягом календарного року. Допомога не виплачується, якщо страховий випадок настав у період перебування працівника у відпустці будь-якого виду.

11. Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї, надається застрахованій особі не більше ніж на 3 дні, а у виключних випадках (з урахуванням тяжкості захворювання і побутових обставин) - не більше ніж на 7 днів (ч. 4 ст. 35 Закону). Це правило не поширюється на випадки хвороби дитини віком до 14 років, оскільки при цьому діє спеціальне правило ч. 3 ст. 35 Закону, яке встановлює більш тривалий строк виплати допомоги. Ця допомога також не виплачується, якщо страховий випадок настав у період перебування працівника у відпустці будь-якого виду.

12. Застрахована особа, яка тимчасово здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, у зв'язку з хворобою матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за такою дитиною, має право на допомогу по тимчасовій непрацездатності на весь період догляду за такою дитиною у зв'язку з неможливістю здійснення догляду матір'ю або іншої зазначеної особи. Однак допомога не виплачується, якщо страховий випадок настав у період перебування працівника у відпустці будь-якого виду до її закінчення.

13. Лікарняний листок по карантину видається інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної санепідемстанції (п. 5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян). Він надає право на "допомогу по тимчасовій непрацездатності з першого дня на весь період відсутності на роботі" у зв'язку з накладенням карантину. Узяте в лапки формулювання дає підставу для висновку про те, що допомога не видається за період наданої працівникові відпустки будь-якого виду, передбаченої Законом "Про відпустки", але видається за період після закінчення відпустки.

14. Закон розширив можливості виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності у випадках переведення працівника відповідно до медичного висновку на іншу легшу і нижчеоплачувану роботу. Така допомога видається на весь період переведення, але не більше ніж протягом двох місяців. Обчислюється ця допомога відповідно до загальних правил, але виплачується в такому розмірі, щоб допомога разом із заробітком за легшою і нижчеоплачуваною роботою дорівнювала середньому заробітку за попередньою роботою (ч. 8 ст. 31 Закону).

15. Страховим випадком, який дає право на одержання допомоги по тимчасовій непрацездатності, є протезування відповідно до медичних показань у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства. Допомога видається на весь період перебування в такому підприємстві, а також на період проїзду до місця протезування та назад (ч. 9 ст. 35 Закону).

16. За загальним правилом, на час санаторно-курортного лікування допомога по тимчасовій непрацездатності надається лише на період, на який тривалості щорічних основної і додаткової відпусток недостатньо для такого лікування, і на період проїзду до санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку. Як винятки з цього правила встановлені такі особливості надання допомоги по тимчасовій непрацездатності працівникам, які направляються на санаторно-курортне лікування після перенесених захворювань і травм безпосередньо із стаціонару лікувального закладу: 1) якщо санаторно-курортне лікування здійснюється за рахунок коштів Фонду, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується тільки за час проїзду до місця перебування санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку; 2) якщо санаторно-курортне лікування здійснюється за рахунок власних коштів працівника, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується за весь час такого лікування і проїзду до місця лікування і у зворотному напрямку.

Ч. 10 ст. 35 Закону як різновид допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з санаторно-курортним лікуванням називає допомогу, яка виплачується матері або іншій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років. За період санаторно-курортного лікування такої дитини і проїзду до місця перебування санаторно-курортного закладу і у зворотному напрямку допомога виплачується за наявності медичного висновку про те, що в період санаторно-курортного лікування дитина має потребу в сторонньому догляді.

17. Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності диференціюється залежно від тривалості страхового стажу. Страховий стаж визначається як період (сума періодів), протягом яких особа підлягає обов'язковому соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. До страхового стажу зараховуються також періоди тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, час перебування у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років, а також періоди одержання допомоги по окремих видах державного соціального страхування (крім періодів одержання пенсій усіх видів). Закон введений в дію з 1 січня 2001 р. До цього дня до страхового стажу зараховується загальний стаж роботи, що обчислювався відповідно до Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності.

18. Допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) призначається відповідно до ст. 37 Закону особам, які мають страховий стаж понад 8 років, а також: 1) застрахованим особам, які відносяться до 1 - 4 категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) одному з батьків або особі, яка здійснює догляд за дитиною віком до 14 років, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) допомога виплачується особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років.

У розмірі 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) допомога виплачується особам, які мають страховий стаж до п'яти років.

19. При обчисленні середньої заробітної плати для визначення розміру допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, а також для оплати перших п'яти днів непрацездатності враховуються усі види виплат страхувальників (роботодавців) на користь застрахованих (працівників), на які нараховуються страхові внески. При цьому враховується лише заробіток застрахованого в межах максимальної суми місячної заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з втратою працездатності, - 4960 грн. (з 1 жовтня 2006 р. - 5050 грн.) (ст. 90 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік").

20. Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням встановлює наступні правила розрахунку допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, в тому числі у зв'язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням, вагітністю та пологами, а також розміру оплати перших п'яти днів непрацездатності за рахунок роботодавця.

20.1. В розрахунковий період обчислення середнього заробітку включається лише період роботи на останньому місці (підприємстві, установі, організації), під час роботи на якому виник страховий випадок.

20.2. За загальним правилом, розрахунковим періодом є шість календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо період роботи застрахованого на останньому місці є меншим, ніж шість місяців, розрахунковим періодом є фактично відпрацьовані повні календарні місяці. Якщо період роботи є меншим, ніж один календарний місяць, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час. Розрахунковим періодом, за який обчислюється заробітна плата для визначення розміру страхових виплат по безробіттю, є останні шість календарних місяців, що передують місяцю, в якому припинена дія трудового договору.

При сезонному характері виробництва у зв'язку із сезонним коливанням розміру заробітної плати передбачено використання розрахункового періоду тривалістю 12 місяців.

20.3. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі види заробітку, які є об'єктом оподаткування прибутковим податком (в тому числі і ті суми цих видів заробітку, стосовно яких законодавством встановлені пільги щодо оподаткування). При цьому не враховуються ті види виплат, які проводились за період, коли працівник фактично не працював, але відповідно до законодавства за ним зберігались заробітна плата, в тому числі дні відпустки без збереження заробітної плати. Немає підстав включати до кількості відпрацьованих робочих днів, на яку ділиться підсумковий заробіток за розрахунковий період, навіть дні прогулу без поважної причини.

20.4. Середньоденний заробіток обчислюється шляхом ділення підсумкового заробітку за фактично відпрацьовані в розрахунковому періоді дні на кількість цих днів. Якщо застрахований працював за режимом підсумованого обліку робочого часу, для розрахунку розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця розраховується середньогодинна заробітна плата.

20.5. Сума допомоги по соціальному страхуванню визначається шляхом множення середньоденної (середньогодинної) середньої заробітної плати на кількість робочих днів (годин) в періоді тимчасової непрацездатності (відпустки в зв'язку з вагітністю та пологами).

20.6. Якщо перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку або якщо страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку. У разі коли на підприємстві, в установі та організації встановлено неповний робочий день (робочий тиждень), середня заробітна плата обчислюється виходячи з частини місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент настання страхового випадку, що відповідає його графіку роботи.

21. За рахунок Фонду провадиться виплата застрахованій особі (одному з батьків, усиновителю або опікуну) одноразової допомоги при народженні дитини. Усиновителі або опікуни мають право на одержання такої допомоги, якщо звернення з проханням про призначення допомоги надійшло не пізніше 6 місяців після народження дитини (за логікою речей це правило належало поширити і на батьків, але відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону зазначене правило на батьків не поширюється). В разі народження двох або більше дітей одноразова допомога виплачується на кожну дитину. Таке ж правило діє у випадках, коли застрахована особа усиновила або взяла під опіку двох або кількох дітей.

22. Відповідно до ст. 41 Закону допомога при народженні дитини виплачується в сумі, яка є кратною 22,6 прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років. З урахуванням прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого на 2006 (410 грн., з 1 жовтня 2006 р. - 418 грн.), розмір допомоги мав би складати 9266 (9446,8) грн. Але Законом "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію ст. 41 Закону було зупинено, встановлено, що розмір допомоги, про яку йдеться, складає 8500 грн.

23. Застраховані особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку (один з батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), мають право на допомогу по догляду за дитиною. Відповідно до цього ст. 4 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" встановлено мінімальний розмір цієї допомоги - 23 процента прожиткового мінімуму для працездатної особи (496 грн. х 23 : 100 = 114,08 грн.). Правління Фонду встановило розмір цієї допомоги в сумі не менше, ніж 114 грн.

24. За рахунок коштів Фонду провадиться виплата допомоги на поховання. Така допомога виплачується в разі смерті застрахованої особи членам сім'ї, іншим юридичним або фізичним особам, які здійснили поховання. В разі смерті членів сім'ї застрахованої особи, які перебували на його утриманні, допомога виплачується застрахованій особі. До таких членів сім'ї відносяться: 1) дружина (чоловік); 2) батько (мати); 3) дід (баба) по прямій лінії споріднення; 4) діти, брати, сестри, онуки, які не досягли 18 років. До цих осіб відносяться й ті, які досягли віку 18 років, але є учнями середніх професійно-технічних навчальних закладів або вищих навчальних закладів з денною формою навчання (до 23 років); а також особи, які стали інвалідами віком до 18 років. Допомога на поховання братів, сестер та онуків видається лише за умови, що вони не мають працездатних батьків. При цьому не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування. Категоричність цього формулювання п. 2 ст. 45 Закону дає підставу стверджувати, що при цьому не має значення розмір самостійних джерел існування й та обставина, чи були вони або утримання, яке надавало застрахована особа померлому, основним джерелом існування останнього.

25. Розмір допомоги на поховання повинен визначатися правлінням Фонду, але не може бути менше розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом. Постановою правління Фонду від 27 грудня 2005 р. N 218 розмір допомоги на поховання з 1 січня 2006 р. встановлено в сумі 1200 грн.

26. Допомога по вагітності і родах виплачується за весь період наданої в цьому зв'язку відпустки - 70 днів до пологів і 56 днів після пологів (70 днів у разі ускладнених пологів і народження двох або більше дітей). Жінкам, які відносяться до категорії 1 - 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка по вагітності і родах надається тривалістю 90 днів до пологів і 90 днів після пологів.

Закон встановлює пільгові правила забезпечення допомогою по вагітності і пологах в окремих випадках: 1) якщо жінка, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, одержує право на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, їй, крім допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років, виплачується допомога по вагітності і родах. Іншими словами, ці два види допомоги виплачуються незалежно одна від іншої; 2) якщо право на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами настало в період перебування в щорічних відпустках, у додатковій відпустці у зв'язку з навчанням, у творчій відпустці, відпустці без збереження заробітної плати, застрахована жінка може зажадати надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, а невикористана частина щорічної або іншої відпустки повинна бути надана жінці в інший час (якщо підстава для її надання не відпала). Із Закону слід зробити висновок про те, що ці ж правила діють і при настанні права на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами в період перебування жінки в додатковій (соціальній) відпустці працівникам, які мають дітей, хоча на це прямо і не зазначається в ст. 38 Закону.

Допомога по вагітності і родах виплачується в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати, що обчислюється в тому ж порядку, що й для цілей визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності. Немає підстав для того, щоб заперечувати право застрахованих на одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в зв'язку з вагітністю та пологами за місцем роботи за сумісництвом з додержанням правила про максимальний розмір заробітної плати, що враховується при визначенні розміру допомоги по соціальному страхуванню. Але в будь-якому випадку допомога визначається на підставі середнього заробітку, при обчисленні якого враховується заробіток застрахованого в межах максимальної величини, що дорівнює 4960 грн. (з 1 жовтня 2006 р. - 5050 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону право на післяродову відпустку встановленої тривалості та на допомогу за період цієї відпустки в тому ж розмірі, що й допомога по вагітності і родах, мають застраховані особи, які усиновили дитину. Про можливість застосування цього правила див. п. 5 і 6 коментаря до ст. 182 КЗпП.

27. Допомога по соціальному страхуванню та соціальні послуги за рахунок Фонду надаються застрахованим особам за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом. Механізм виплати допомоги за місцем роботи за сумісництвом встановлений п. 21 Порядку обчислення заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. За основним місцем роботи працівникові видаються довідка про середню заробітну плату (для контролю неперевищення максимальної заробітної плати, що враховується при визначенні розміру допомоги в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності) і засвідчувана підписом керівника за основним місцем роботи і печаткою копія листка непрацездатності. З додержанням встановлених обмежень допомога в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується і за місцем роботи за сумісництвом.

28. Рішення про призначення допомоги або про надання послуги приймаються комісіями по соціальному страхуванню, які створюються на підприємствах, в установах, організаціях. Замість комісії може обиратися уповноважений із соціального страхування. Із ч. 3 ст. 50 Закону можна зробити висновок про те, що на підприємствах, в установах, організаціях уповноважений обирається трудовим колективом за поданням адміністрації та застрахованих осіб (профспілкових або інших органів, що представляють інтереси застрахованих осіб). Комісія із соціального страхування створюється із представників адміністрації та застрахованих осіб також шляхом обрання трудовим колективом.

Комісія по соціальному страхуванню (уповноважений) діє відповідно до положення, яке затверджує правління Фонду.

Виплата допомоги по соціальному страхуванню та оплата соціальних послуг здійснюється роботодавцем за рахунок страхових внесків, які підлягають сплаті роботодавцем і які утримуються роботодавцем із заробітної плати працівників (застрахованих осіб). Зазначення в ч. 1 ст. 50 Закону на те, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та витратами, обумовленими народженням і похованням, надаються "за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків" не цілком відповідає спеціальним нормам про джерела надання такого матеріального забезпечення та послуг за рахунок страхових внесків, які передбачають сплату страхових внесків роботодавцями.

Комісія по соціальному страхуванню розглядає підстави і правильність видачі лікарняних листків, інших документів, які є підставами для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, контролює правильність нарахування і своєчасність виплати матеріального забезпечення, у відповідних випадках приймає рішення про відмову у призначенні допомоги, про припинення її виплати повністю або частково.

Види забезпечення по державному соціальному страхуванню на випадок безробіття

29. Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі в межах п. 29 - 52 коментаря до ст. 255 КЗпП - Закон) встановлює види забезпечення і соціальних послуг, наданих у порядку соціального страхування.

Передбачено надання таких видів забезпечення: 1) допомога по безробіттю, в тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомога по частковому безробіттю; 3) матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітного; 4) матеріальна допомога по безробіттю; 5) одноразова матеріальна допомога безробітним і непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; 6) допомога на поховання безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Крім того, Законом передбачено надання таких послуг: 1) професійна підготовка і перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; 2) пошук підходящої роботи і сприяння в працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; 3) інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

30. Застрахованими відповідно до Закону (ч. 1 ст. 4) є особи, які працюють на умовах трудового договору, включаючи тих, хто проходить альтернативну службу, а також особи, які працюють на інших підстав (очевидно, маються на увазі члени виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, а також члени фермерських господарств, які не відносяться до категорії суб'єктів підприємницької діяльності). Названі особи підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття. Закон (п. 3 ст. 1) дає недостатньо чітке визначення застрахованих осіб. Проте, із ст. 4 Закону випливає, що загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають як особи, що працюють на підставі трудового договору, так і особи, що працюють на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Добровільному соціальному страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які забезпечують себе роботою самостійно (такими в п. 4 ст. 6 Закону названі члени творчих спілок і творчих працівників, які не є членами творчих спілок, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності), особи, які виконують роботи на основі цивільно-правових договорів. Можливе здійснення добровільного страхування на випадок безробіття нотаріусів, адвокатів. Ці особи вважаються застрахованими на випадок безробіття за умови сплати страхових внесків.

Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, вважаються застрахованими з дня укладення трудового договору і по день його припинення. При цьому днем укладення трудового договору в контексті закону варто вважати день початку виконання працівником трудових функцій.

31. Право на допомогу по безробіттю мають безробітні, тобто особи, що перебувають на обліку як безробітні в службі зайнятості відповідно до Закону "Про зайнятість населення", в тому числі й особи, які не мають страхового стажу. Однак розміри допомоги для осіб, які мають необхідний страховий стаж і не мають його, визначаються за різними правилами.

32. Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають безробітні, які працювали протягом не менше 26 тижнів (на умовах повного чи неповного робочого дня, тижня) протягом 12 місяців, які передували реєстрації особи як безробітного. Умовою виникнення права на допомогу по безробіттю є сплата страхового внеску (ч. 1 ст. 22 Закону). Однак для осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, ця умова не є обов'язковою, оскільки несплачені страхові внески підлягають стягненню із страхувальника у встановленому порядку.

При обчисленні 26 календарних тижнів роботи протягом 12 місяців не враховуються перерви в страховому стажі з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення такої перерви зареєструвалася як безробітна. Такими поважними причинами є: 1) навчання на денних відділеннях у професійно-технічних, вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, докторантурі; 2) строкова військова служба; 3) здійснення догляду за непрацюючою непрацездатною особою, за інвалідом I групи, дитиною-інвалідом до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком має потребу в постійному догляді; інші поважні причини, передбачені законодавством України.

33. Право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу мають: 1) особи, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття (днем початку безробіття слід вважати день реєстрації особи як безробітного) працювали менше 26 календарних тижнів; 2) особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви в роботі; 3) застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених ст. 37, пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і ст. 41 КЗпП.

34. Страховий стаж визначається як сума періодів, протягом яких особа підлягала соціальному страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або шляхом їх утримання роботодавцем. Для осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, умова сплати страхових внесків є необов'язковою, оскільки в разі несплати страхових внесків вони підлягають примусовому стягненню. До дня набрання чинності Законом до страхового стажу прирівнюється "трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору". При цьому враховується не стаж роботи, що дає право на пенсію за віком (ст. 56 - 63 Закону "Про пенсійне забезпечення"), а лише підтверджений записами в трудовій книжці стаж роботи за трудовим договором (у тому числі стаж роботи членів кооперативів, колективних підприємств, фермерських господарств у цих кооперативах, підприємствах, господарствах).

35. Обчислення розміру допомоги по безробіттю провадиться в два етапи. Спочатку визначається розмір допомоги, який можна було б назвати базовим. Залежно від страхового стажу (з урахуванням трудового стажу, який мав застрахований у період до набрання чинності Законом він дорівнює 50, 55, 60 або 70 відсоткам середньої заробітної плати відповідно при страховому стажі до 2, від 2 до 6, від 6 до 10 та понад 10 років.

36. Середня заробітна плата обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Цей Порядок встановлює наступні правила.

36.1. Період, за який обчислюється середня заробітна плата (розрахунковий період), не може включати періоди роботи на попередніх місяцях роботи.

36.2. Розрахунковий період встановлений, за загальним правилом, тривалістю 6 календарних місяців, які передували тому календарному місяцю, в якому настав страховий випадок (припинено дію трудового договору.

36.3. Якщо особа на останньому місці пропрацювала менш як 6 календарних місяців для розрахунку середньої заробітної плати беруться фактично відпрацьовані повні календарні місяці. Якщо особа на останньому місці пропрацювала менш як один календарний місяць, середня заробітна плата розраховується за фактично відпрацьований час.

36.4. При розрахунку розміру середньої заробітної плати враховується заробіток, з якого сплачувались страхові внески. При розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата за кожен місяць в межах максимальної величини (граничної суми) заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески (на цей час 4960 грн., а з 1 жовтня 2006 р. - 5050 грн.; це обмеження є чинним і при роботі за сумісництвом, тобто при розрахунку середньої заробітної плати враховується, заробіток за місцем роботи за сумісництвом в зазначених межах).

36.5. Підсумковий заробіток за розрахунковий період ділиться на кількість календарних днів у цьому періоді. Результатом від ділення є середньоденна заробітна плата, на підставі якої визначається розмір допомоги по безробіттю.

37. Виплата допомоги по безробіттю провадиться у відсотках до базового розміру допомоги по безробіттю (п. 35 коментаря до ст. 255 КЗпП) залежно від строку виплати допомоги. Протягом перших 90 днів допомога виплачується в розмірі 100 відсотків базового розміру допомоги, протягом наступних 90 днів - 80 відсотків, надалі - 70 відсотків.

38. Допомога по безробіттю особам, які мають право на її одержання незалежно від страхового стажу (ч. 2 ст. 22 Закону), виплачується в розмірі прожиткового мінімуму (ч. 2 ст. 23 Закону). Однак відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" до стабілізації економічного становища в Україні мінімальний розмір цих виплат повинен встановлюватися Верховною Радою щорічно. Ст. 3 названого Закону в редакції Закону від 9 квітня 2004 р. він встановлений у розмірі не нижче 23 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи (у 2006 р. - 496 грн., а з 1 жовтня 2006 р. - 505 грн.) і складає 114 грн. 08 коп. (з 01 жовтня 2006 р. - 116 грн. 15 коп.).

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений ст. 3 названого Закону, повинен застосовуватися і як загальне правило (а не тільки стосовно осіб, що мають право на отримання допомоги по безробіттю незалежно від страхового стажу), оскільки до стабілізації економічного становища в Україні не може застосовуватися розмір допомоги, який встановлено ч. 4 ст. 23 Закону, нижче прожиткового мінімуму.

39. Максимальний розмір допомоги по безробіттю - середня заробітна плата, яка склалася в галузях національної економіки відповідної області за попередній місяць.

40. Ч. 3 ст. 23 Закону встановлює дуже суворе правило щодо осіб, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин. Їм допомога виплачується на загальних підставах, але починається її виплата з 91 календарного дня після реєстрації як безробітного (за загальним правилом, допомога відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в державній службі зайнятості, тобто з дня, коли особа, зареєстрована як така, що шукає роботу, одержує статус безробітного відповідно до Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року N 219).

41. Граничний підсумковий строк (період) виплати допомоги по безробіттю - 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку тривалість виплати допомоги не може перевищувати 720 календарних днів. У п. 4 ст. 22 Закону пояснюється, що такими визнаються особи за два роки до настання права на пенсію. Оскільки мова йде про "передпенсійний вік", то тут мається на увазі саме вік 53 роки для жінок і 58 років для чоловіків. Зазначена гранична тривалість строку виплати допомоги по безробіттю визначається підсумково у випадках, коли безробітний, який одержує допомогу по безробіттю, працевлаштовується, а потім знову втрачає роботу.

42. Тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації скорочується порівняно із загальними встановленими строками:

- на 90 календарних днів - при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, а також на підставі п. 3, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 37, 41, 45 КЗпП;

- до 90 календарних днів у таких випадках: 1) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації; 2) приховування відомостей про вступ на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю; 3) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недодержання рекомендацій щодо сприяння у власному працевлаштуванні; 4) перереєстрація безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин і не сприяв своєму працевлаштуванню; 5) відмова від роботи за спеціальністю, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 6) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

43. Виплата допомоги по частковому безробіттю передбачена ст. 24 - 26 Закону. Однак ці статті будуть вводитися в дію, виходячи з економічних можливостей держави спеціальними рішеннями Верховної Ради, які повинні прийматися щорічно (п. 1 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону). Крім того, ці статті будуть коригуватися, оскільки законодавство не допускає можливості надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати на час простою підприємства, цеху, дільниці. Слід думати, що допомога по частковому безробіттю буде виплачуватися при встановленні для працівників без їх згоди (таке допускає частина третя ст. 32 КЗпП) неповного робочого часу. Вживання в ст. 24 Закону терміну "скорочення нормальної... тривалості робочого часу..." не цілком узгоджується із термінологією ст. 50, 51, 56 КЗпП. В Законі мається на увазі переважно простої впродовж цілих днів.

44. Матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації надається на тих же умовах і в тих же розмірах, що й допомога по безробіттю. Період, протягом якого безробітний має право одержувати таку матеріальну допомогу, не може перевищувати загальної тривалості виплати допомоги по безробіттю. Цей період зараховується до граничного підсумкового строку (періоду), протягом якого може виплачуватися допомога по безробіттю.

45. Ст. 28 Закону встановлювала правила про виплату матеріальної допомоги по безробіттю та одноразової матеріальної допомоги. Але Законом "Про Державний бюджет України на 2005 рік" в редакції від 25 березня 2005 р. ст. 28 із Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виключена. Виключено і абзац п'ятий ч. 1 ст. 7 цього Закону, який передбачав виплату матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні.

46. Виплата допомоги по безробіттю припиняється в таких випадках: 1) працевлаштування безробітного; 2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; 3) вступ на навчання з відривом від виробництва; 4) проходження професійної підготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості (у цей період, якщо не минув встановлений граничний строк, безробітний має право на одержання матеріальної допомоги, розмір якої дорівнює розміру допомоги по безробіттю); 5) призов на строкову військову або альтернативну службу; 6) набрання законної сили вироком (постановою) суду щодо безробітного про позбавлення волі або направлення його на примусове лікування за рішенням суду; 7) одержання права на пенсію; 8) призначення виплати на підставі документів, які містять неправдиві відомості; 9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею віку 3-х років; 10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; 11) переїзд на постійне проживання в іншу місцевість (у цьому випадку за новим місцем проживання виплата відновлюється із зарахуванням до граничного строку періоду виплати допомоги або матеріальної допомоги за попереднім місцем проживання); 12) закінчення встановлених строків виплати допомоги та матеріальної допомоги; 13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше днів; 14) смерть безробітного.

47. Виплата допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється на період призначення вагітній жінці допомоги по вагітності і родах. Період одержання допомоги по вагітності і родах не зараховується в рахунок тривалості виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

48. Виплата допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації відкладається на строк до трьох місяців у разі одержання безробітним при звільненні вихідної допомоги (ст. 46 КЗпП), яка компенсує втрачений заробіток.

49. Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснили поховання, в розмірі прожиткового мінімуму (ст. 29 Закону). Однак відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" до стабілізації економічного становища в Україні розмір цієї допомоги повинен щорічно визначатися Верховною Радою. Верховна Рада спеціально не затверджувала розмір допомоги на поховання, виплачуваної відповідно до ст. 29 Закону. Тому застосуванню підлягає ст. 5 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", яка встановлює, що розмір допомоги повинен бути не менше прожиткового мінімуму для працездатної особи, який на 2006 рік затверджено в розмірі 496 грн., а з 1 жовтня 2006 р. - 505 грн.

Забезпечення в порядку соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

50. Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, запроваджено з 1 квітня 2001 року.

51. Юридичним фактом, який тягне виникнення права працівника (застрахованого) на одержання матеріального забезпечення та (або) соціальних послуг, є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання. Нещасний випадок визначається як обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора або середовища, які сталися під час виконання працівником трудових обов'язків, внаслідок чого заподіяно шкоди здоров'ю працівника або настала смерть. Ст. 13 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі в межах п. 52 - 74 коментаря до ст. 255 - Закон) визнає страховим випадком і такий нещасний випадок, таке професійне захворювання, які сталися внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці самим застрахованим. Іншими словами, страховими випадками визнаються нещасні випадки та професійні захворювання, незалежно від їх зв'язку з порушенням правил щодо охорони праці, якого припустився роботодавець. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів "Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві".

Разом з тим необхідно враховувати, що Закон містить вихідні дані щодо того, які нещасні випадки повинні визнаватися страховими. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 37 Закону навіть навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку, не виключають визнання нещасного випадку страховим, а лише надають право Фонду відмовити в страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому. У п. 4 частини першої ст. 38 Закону нещасний випадок, який настав внаслідок наміру застрахованого заподіяти собі травму, прямо називається страховим. Навіть скоєння застрахованим умисного злочину, який спричинив настання нещасного випадку, саме по собі не виключає його кваліфікації як страхового, хоча і надає право Фонду відмовити у страхових виплатах і в наданні страхових послуг. Лише самогубство визнається страховим випадком тільки за умови, що воно вчинене членом екіпажу морського судна та пов'язане з перевищенням строку перебування у рейсі (Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

52. Професійне захворювання визначається як таке, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та обумовлюється винятково або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Перелік професійних захворювань затверджено постановою Кабінетом Міністрів України.

53. Фонду надається право в окремих випадках за наявності фактичної підстави визнати страховим випадком нещасний випадок, який стався за обставин, не включених до переліку обставин, затверджених Кабінетом Міністрів України, та професійне захворювання, не внесене до Переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підставу вважати дане захворювання професійним.

54. При настанні страхового випадку Фонд здійснює на користь застрахованих або інших осіб грошові виплати, а також надає відповідні соціальні послуги.

Передбачено такі види грошових виплат: 1) щомісячні страхові виплати втраченого застрахованим заробітку або його частини залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (в разі смерті застрахованого виплати провадяться на користь осіб, які перебували на його утриманні та мають право на одержання таких виплат); 2) одноразова допомога потерпілому (членам сім'ї, особам, які перебували на утриманні застрахованого, якщо внаслідок страхового випадку він помер); 3) пенсії по інвалідності; 4) страхові виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання матері в період вагітності; 5) страхові виплати на медичну і соціальну допомогу; 6) страхова виплата за моральну шкоду.

Якщо в результаті нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання застрахований тимчасово втратив працездатність, Фонд виплачує йому допомогу з соціального страхування в розмірі 100 відсотків середнього заробітку. Але перші п'ять днів непрацездатності оплачуються власником за рахунок його коштів (підпункт "а" п. 1 частини першої ст. 21; абзаци другий та третій ч. 4 ст. 34 Закону).

55. Ступінь втрати працездатності потерпілим встановлюється МСЕК за участю Фонду у відсотках до працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. Направлення потерпілих на огляд до МСЕК здійснюється лікувально-профілактичним закладом, роботодавцем, профспілковим органом підприємства, на якому працівник одержав травму або професійне захворювання, робочим органом Фонду. При цьому до МСЕК повинен бути поданий акт про нещасний випадок на виробництві (при професійному захворюванні подаються акт розслідування професійного захворювання, висновок спеціалізованого медичного закладу про професійний характер захворювання).

56. Сума щомісячної страхової виплати визначається як частка середньомісячного заробітку потерпілого, яка відповідає відсотку втрати професійної працездатності.

57. Якщо потерпілому у зв'язку з тим же нещасним випадком, який є підставою для щомісячної страхової виплати, призначена пенсія по інвалідності, сума щомісячної страхової виплати та пенсії не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Але ті особи, яким сума щомісячної виплати та пенсія призначені раніше, мають право на одержання пенсії незалежно від суми щомісячних страхових виплат, які були призначені як відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві або професійним захворюванням, відповідно до раніше чинних Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаної з виконанням ним трудових обов'язків.

Якщо ж до 1 квітня 2001 року (до дня введення в дію Закону) сума відшкодування не призначена наказом власника чи рішенням суду або не призначена пенсія по інвалідності, щомісячна страхова виплата та пенсія не повинні перевищувати середню заробітну плату потерпілого до ушкодження здоров'я. Це випливає із абзацу третього частини першої ст. 34 Закону.

58. Середньомісячна заробітна плата для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв'язку з втратою заробітку або його частини визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

58.1. Розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати для визначення розміру допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професіональним захворюванням встановлено такий же, як і стосовно інших видів соціального страхування (шість календарних місяців, фактично відпрацьовані повні календарні місяці, фактично відпрацьований час). П. 12 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням встановлює особливості обчислення середньої заробітної плати для визначення розміру допомоги, якщо на дату встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності минуло більше року з дня настання страхового випадку.

58.2. При розрахунку середнього заробітку враховуються всі види виплат роботодавців на користь працівників, з яких сплачуються збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за фактично відпрацьовані дні. Отже, не враховуються виплати за дні, коли застрахований фактично не працював. При цьому враховується максимальна величина заробітної плати (4960 грн.; з 1 жовтня 2006 р. - 5050 грн.), на яку нараховуються збори на соціальне страхування. Заробіток за сумісництвом враховується в межах згаданої максимальної величини.

58.3. Підсумковий заробіток за розрахунковий період ділиться на кількість календарних днів за розрахунковий період (без урахування днів, не відпрацьованих з поважних причин, якими визнаються тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного - за медичним висновком) віку. Частка від ділення буде рівнятись середньогодинному середньому заробітку застрахованого. Для визначення суми допомоги за місяць середньоденний заробіток слід помножити на кількість календарних днів у відповідному місяці. Середньоденна заробітна плата для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на виробництві, які спричинили втрату працездатності, розраховуються в порядку, що викладений в п. 20 коментаря до ст. 255 КЗпП.

Сума щомісячної страхової виплати не може перевищувати середньомісячного заробітку потерпілого до ушкодження здоров'я (абзац другий п. 1 ст. 34 Закону). Однак це загальне правило підлягає застосуванню лише остільки, оскільки воно не суперечить спеціальному правилу ст. 29 Закону, відповідно до якого суми щомісячних страхових виплат підлягають перерахунку в разі збільшення в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Такий перерахунок провадиться з 1 березня наступного року. Однак при зменшенні середньої заробітної плати в галузях національної економіки розмір щомісячних страхових виплат зменшенню не підлягає.

59. Закон не допускає будь-якого коригування (зменшення) розміру щомісячних страхових виплат з урахуванням вини працівника в настанні нещасного випадку або професійного захворювання.

60. При наступній зміні ступеня втрати професійної працездатності розмір щомісячних страхових виплат відповідно змінюється. При повному відновленні працездатності працівник втрачає право на щомісячні страхові виплати.

61. Одноразова виплата на користь потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання провадиться в розмірі середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати професійної працездатності. Максимальний розмір середньомісячної заробітної плати, який використовується при обчисленні розміру одноразової страхової виплати, не повинен перевищувати чотириразовий розмір граничної суми заробітної плати, яка обкладається страховими внесками до Фонду (ч. 2 ст. 34 Закону). Максимальна величина фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, на які нараховуються страхові внески, на 2006 р. затверджена в розмірі 490 грн. на місяць (5050 грн. на місяць з 1 жовтня 2006 р.) (ст. 91 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік").

62. Передбачено можливість зменшення не більше ніж на 50 відсотків одноразової страхової виплати потерпілому, якщо ушкодження здоров'я настало не лише з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці. Висновок про те, що ушкодження здоров'я стало наслідком, зокрема, порушень потерпілим правил про охорону праці, дає комісія по розслідуванню нещасного випадку.

63. За рахунок коштів Фонду провадиться виплата потерпілому пенсії по інвалідності, а утриманцям померлого - пенсії в разі втрати годувальника.

64. За рахунок коштів Фонду фінансуються всі витрати на лікування потерпілого, а також на надання йому медичної та соціальної допомоги.

Витрати на додаткове харчування відшкодовуються за період, на який є потреба в ньому відповідно до раціону, який складається дієтологом або лікуючим лікарем і затверджується МСЕК. У разі підтвердження довідкою лікувально-профілактичного або реабілітаційного закладу за підписом головного лікаря або директора цього закладу неможливості забезпечення потерпілого додатковим харчуванням у зазначеному закладі потерпілому компенсуються витрати на додаткове харчування. Розмір компенсації визначається на підставі рекомендованого потерпілому раціону харчування та інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти в торговельній мережі в тому місяці, в якому продукти придбавалися.

Компенсація витрат потерпілого на придбання ліків, лікування, протезування, на придбання предметів догляду провадиться на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карт, довідок або рахунків, які підтверджують їх вартість.

65. Фонд здійснює страхові виплати потерпілим на медичну та соціальну допомогу (п. 6 частини другої ст. 28 Закону), якщо необхідність такої допомоги (догляду) встановлена МСЕК. Передбачено такі види страхових виплат: 1) на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо). Така страхова виплата призначається в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, яка діє на день виплати; 2) на постійний догляд призначається допомога у розмірі не менше половини мінімальної заробітної плати, яка діє на день виплати (інваліди I групи потребують такого догляду завжди. Для них не треба висновку МСЕК про потребу в такому догляді); 3) на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо) призначається допомога у розмірі не менше чверті мінімальної заробітної плати (інваліди I групи, що потребують такого виду догляду без спеціального висновку МСЕК щодо цього).

66. Фонд фінансує витрати на санаторно-курортне лікування потерпілих. Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілого визнано інвалідом і відповідно до медичного висновку він потребує санаторно-курортного лікування, йому не рідше одного разу на три роки повинна надаватися путівка на таке лікування. Інвалідам першої групи відповідно до висновку МСЕК путівка повинна надаватися щорічно. У випадках самостійного придбання путівок потерпілим Фонд зобов'язаний компенсувати відповідні витрати потерпілих у розмірі, що встановлюється Фондом.

За рахунок Фонду компенсуються також витрати потерпілого на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого, Фонд компенсує витрати щодо проїзду та найму житла відповідно до законодавства про службові відрядження.

У випадках, коли потерпілий до одержання путівки на санаторно-курортне лікування використав відпустку, роботодавець надає працівникові додаткову відпустку на лікування, включаючи час проїзду до місця лікування і у зворотному напрямку. Середній заробіток для оплати часу такої додаткової відпустки розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, але при цьому працівникові надається право вибору періоду, за який враховується отримана ним заробітна плата: до ушкодження здоров'я або безпосередньо перед відпусткою. Обов'язок надання такої відпустки та виплати середнього заробітку за період відпустки несе власник, хоча б ушкодження здоров'я в результаті нещасного випадку або професійного захворювання настало в період, коли працівник перебував в трудових правовідносинах з іншим власником.

67. Відповідно до висновку МСЕК Фонд фінансує (або компенсує) витрати по придбанню автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, пального, а також витрати по ремонту та технічному обслуговуванню автомобіля та навчанню керуванню автомобілем (ч. 6 ст. 34 Закону).

68. Відповідно до абзацу четвертого ст. 3, підпункту "е" п. 1 частини першої ст. 21 і частини третьої ст. 28 Закону за наявності моральної шкоди на Фонд покладається обов'язок виплатити потерпілому грошову суму в порядку відшкодування такої шкоди. Але дія цих положень Законом "Про Державний бюджет України на 2006 рік" призупинено.

69. Протягом строку, визначеного індивідуальною програмою реабілітації, яка передбачає професійне навчання або перекваліфікацію, Фонд здійснює страхові виплати потерпілому в розмірі середнього заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання (ст. 32 Закону). Розмір цих страхових виплат не залежить від ступеня втрати професійної працездатності. Протягом періоду професійної реабілітації, коли на користь потерпілого провадяться виплати, що розглядаються, він не має права на одержання щомісячних виплат, передбачених ч. 1 ст. 34 Закону. Виплати, що розглядаються, провадяться за умови, якщо з моменту встановлення ступеня втрати професійної працездатності пройшло не більше одного року. Це - граничний строк, протягом якого можуть провадитися такі виплати. Було б неправильним вважати, що протягом цього строку може виникнути юридичний факт - початок професійного навчання або перекваліфікації, що дає потерпілому право на одержання такої виплати протягом строку, який обмежений лише періодом професійного навчання або перекваліфікації, визначеним індивідуальною програмою професійної реабілітації. Оскільки індивідуальна програма професійної реабілітації носить рекомендаційний характер (п. 5 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 757), потерпілий має право відмовитися від її виконання. При відмові він втрачає право на страхові виплати в період професійного навчання та перекваліфікації, але це не позбавляє права потерпілого на одержання щомісячних страхових виплат у розмірі, пропорційному відсотку втрати професійної працездатності (ч. 1 ст. 34 Закону).

Крім щомісячних страхових виплат, Фонд відшкодовує потерпілому вартість інструментів, протезів і пристосувань, придбаних ним з метою оволодіння новою професією або перекваліфікації, а також відшкодовує інші витрати, пов'язані з професійною підготовкою потерпілого.

70. У разі смерті потерпілого право на отримання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які фактично перебували на утриманні померлого або на день його смерті мали право на одержання від нього утримання. Таке право мають діти, які не досягли 16 років, діти віком від 16 до 18 років, що не працюють або старше цього віку, але через вади фізичного або розумового розвитку не здатні самі заробляти собі на життя; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) - до закінчення навчання, але не більше, як до досягнення ними 23 років. За умови фактичного знаходження на утриманні померлого це право мають діти, незалежно від родинних зв'язків з померлим.

Один із подружжя, що не працює та має зазначені вище ознаки (непрацездатність і знаходження на утриманні застрахованого, що став потерпілим) отримують право на страхові виплати у разі смерті потерпілого за умови, що вони не працюють. Стосовно інвалідів встановлено спеціальне правило. Якщо вони не мали права на одержання від потерпілого утримання, але фактично перебували на утриманні, вони мають право на страхові виплати за умови, що були членами сім'ї потерпілого. Разом з тим інвалідам, якщо вони були членами сім'ї потерпілого, страхові виплати провадяться незалежно від того, працюють вони чи ні. При застосуванні цих правил слід враховувати, що Верховний Суд вважає особу такою, що знаходилась на утриманні, якщо частка заробітку потерпілого, що припадала на кожного з утриманців, була постійним і основним джерелом існування (підпункт "г" п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

Неповнолітні (до досягнення віку 18 років) діти, на утримання яких останній виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти, мають право на одержання страхових виплат, незалежно від того, працюють вони чи ні, мають вони інші доходи чи ні.

Інші непрацездатні особи, що мали право на одержання утримання від померлого, але не одержували такого утримання, також мають право на страхові виплати незалежно від того, працюють вони чи ні, мають вони доходи чи ні.

Дитина померлого, що народилася після його смерті, також має право на отримання страхових виплат. Насамкінець, таке право визнається за дружиною (чоловіком), одним із батьків померлого чи іншим членам сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли віку 8 років.

71. Визначення розміру щомісячних страхових виплат, які провадяться на користь перелічених вище осіб, провадиться в такому порядку. Якщо на користь зазначених осіб, які не перебували на утриманні застрахованого до нещасного випадку чи професійного захворювання, що мали своїм наслідком його смерть, але мали право на його одержання, кошти на утримання стягувалися з застрахованого за рішенням суду, розмір щомісячної страхової виплати таким особам встановлюється в сумі, призначеній судом. Якщо особа мала право на одержання утримання від померлого, але не перебувала на утриманні померлого і кошти на її утримання не стягувалися в судовому порядку, сума страхової виплати на користь такої особи визначається Фондом. Щомісячна страхова виплата на користь зазначених двох категорій осіб віднімається із заробітку потерпілого для подальшого визначення розміру такої виплати на користь інших осіб, які мають право на одержання щомісячної страхової виплати. Після цього заробіток померлого, що залишився, ділиться на число, яке дорівнює кількості осіб, які одержували утримання за рахунок заробітку померлого. До цього числа включається сам померлий, особи, які знаходилися на його утриманні та мали право на одержання утримання від померлого, особи, які перебували на утриманні померлого, але не мали права на одержання від нього утримання. Отриманий результат складає суму страхових виплат, яка припадає на одного утриманця, який має право на такі виплати.

72. У разі смерті потерпілого розмір одноразової страхової виплати на сім'ю становить не менше 3-річної заробітної плати потерпілого. Крім того, на кожного члена сім'ї, який перебував на утриманні померлого, а також на дитину померлого, народжену після його смерті, провадиться одноразова страхова виплата в розмірі не менше заробітку потерпілого за один рік. Звернемо увагу на те, що коло осіб, що мають право на отримання одноразової допомоги, відрізняється від кола тих осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати. Щодо одноразової страхової виплати на сім'ю та зазначених осіб не діє обмеження чотириразовим розміром максимальної величини витрат на оплату праці, на які нараховуються внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Зменшення розміру одноразової страхової виплати сім'ї та утриманцям померлого з урахуванням вини самого працівника в нещасному випадку, який настав, і професійному захворюванні не передбачено.

73. У разі смерті застрахованого Фонд організує поховання померлого або відшкодовує вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов (п. 2 частини першої ст. 21 Закону). При цьому передбачається визначення Кабінетом Міністрів порядку здійснення Фондом таких витрат (ч. 8 ст. 34 Закону). Під "порядком" розуміється і визначення розміру відшкодування витрат на поховання. В будь-якому випадку розмір відшкодування вартості пов'язаних з похованням ритуальних послуг відповідно до місцевих умов не може бути визначений нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи (ст. 5 Закону "Про розмір внесків на деякі види загального обов'язкового державного соціального страхування". Такі витрати не можуть відшкодовуватися Фондом, якщо він відповідно до п. 2 частини першої ст. 21 Закону безпосередньо організує та фінансує поховання померлого.

74. Крім перелічених виплат і соціальних послуг передбачено надання Фондом таких послуг потерпілим:

1) сприяння створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої невідкладної допомоги потерпілим внаслідок нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби в госпіталізації потерпілого, для ранньої діагностики професійних захворювань;

2) організація цілеспрямованого та ефективного лікування потерпілих у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах, що належать Фонду або в інших лікувально-профілактичних закладах на основі їх договорів з Фондом;

3) забезпечення за призначенням лікаря разом з відповідними службами охорони здоров'я повного обсягу постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги (утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії; забезпечення необхідними медичними засобами, протезами, ортопедичними, коригувальними виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування; зубопротезування). З цієї метою Фонд створює спеціалізовані медичну та патронажну службу;

4) вжиття всіх необхідних заходів для підтримки, відновлення та підвищення працездатності потерпілого;

5) організація робочих місць для інвалідів самостійно або разом з органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, з іншими зацікавленими суб'єктами підприємницької діяльності; компенсація витрат виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції;

6) надання інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань за рахунок коштів інвалідів, а за рішенням виконавчої дирекції Фонду - за рахунок Фонду;

7) сплата за потерпілих страхових внесків на медичне та пенсійне страхування (сплата страхових внесків за роботодавців не передбачена);

8) залучення інвалідів до громадського життя (п. 3 - 12 частини першої ст. 21 Закону).