1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Коментар:

Коментована стаття передбачає можливість регулювання сімейних відносин не тільки нормами законодавства, але і домовленістю сторін. Слід зазначити, що коментована стаття стосується саме договірного регулювання сімейних відносин. Укладення між членами сім'ї інших договорів (купівлі-продажу, дарування, найму, позики, зберігання тощо), регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Частина 1 коментованої статті надає можливість укладати між собою договори особам, відносини між якими регулюються Сімейним кодексом. До таких осіб відносяться подружжя, батько та матір дитини, інші члени сім'ї, зокрема мачуха, вітчим, які проживають однією сім'єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком, падчеркою, а також родичі, під якими розуміються баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра (п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Особи, відносини між якими регулюються Сімейним кодексом, можуть укладати між собою як поіменовані договори (тобто такі, які прямо передбачені СК), так і не поіменовані договори, які прямо СК не передбачені. Так Сімейним кодексом передбачена можливість укладення шлюбного договору між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям. Подружжя також вправі укладати між собою договори, що регулюють майнові відносини між ними, наприклад:

- договір про порядок користування майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ст. 66 СК);

- договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ст. 69 СК);

- договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК);

- договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК);

- договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) (ст. 190 СК).

Сімейний кодекс також надає подружжю право укладати договори у сфері реалізації своїх батьківських прав та обов'язків (договір про визначення місця проживання дитини в разі розірвання шлюбу та про умови здійснення права на особисте виховання дітей тим з батьків, який буде проживати окремо, - ст. 109 СК; договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з батьків, хто проживає окремо від дитини, - ст. 157 СК).

Окремим видом договорів в сімейному праві є договір про патронат (ст. 252 СК), який укладається між органом опіки та піклування та патронатним вихователем про дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання у сім'ю патронатного вихователя.

Непоіменовані сімейні договори (наприклад, договір між дідом та онуком про утримання тощо) мають обов'язково відповідати таким умовам: не суперечити вимогам Сімейного кодексу; не суперечити вимогам інших законів; не суперечити моральним засадам суспільства (див. коментар до ст. 7 СК).

Частина друга коментованої статті визначає основні правила укладення договорів між особами, відносини яких не врегульовані Сімейним кодексом. Мова йдеться про родичів за походженням, а також про інших осіб, які мають сімейні відносини, які не підпадають під регулювання Сімейним кодексом (наприклад, відносини між жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу).

Договори між цими особами також мають не суперечити положенням Сімейного кодексу України, інших законів та моральним засадам суспільства. Недотримання вищевказаних вимог тягнутиме за собою визнання таких договорів недійсними, внаслідок чого за термінологією коментованої статті вони будуть не обов'язковими для виконання. Крім того, для такого роду договорів Сімейний кодекс прямо передбачив письмову форму.