1. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Коментар:

Частина 1 коментованої статті фактично відтворює положення ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Міжнародним договором вважається укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах. Міжнародний договір може мати різні назви - договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо. Незалежно від назви такий документ буде мати статус міжнародного договору.

Порядок укладення, виконання та припинення міжнародних договорів України встановлюється Законом України "Про міжнародні договори України". Відповідно до положень ст. 9 цього Закону міжнародні договори підлягають ратифікації, яка здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Закон про ратифікацію приймається Верховною Радою України.

В разі невідповідності окремих положень Сімейного кодексу України або інших актів сімейного законодавства правилам міжнародного договору, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Тобто міжнародні договори України мають пріоритет перед національним законодавством. Разом з тим, до сімейних відносин не можуть бути застосовані міжнародні договори, якщо вони суперечать Конституції України (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

До основних міжнародних договорів, яким має відповідати сімейне законодавство України, можна віднести Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р.; Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 р. та ін.

Особливо слід виділити такий міжнародний договір України, як Конвенція країн - учасниць СНД про правову допомогу у правових відносинах по цивільних, сімейних та кримінальних справах. В Україні на сьогодні діє Конвенція, прийнята 22 січня 1993 р. Після відповідно ратифікації Верховною Радою України буде діяти Конвенція від 7 жовтня 2002 р. (додатково з цього приводу див. лист Міністерства юстиції України від 21.01.2006 р. N 26-53/7).