1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Коментар:

1. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При цьому дана стаття акцентує увагу лише на поділі речей у натурі. Особливостей розподілу майнових прав та обов'язків СК не передбачає.

Частиною першою даної статті фактично дублюються норми ст. ст. 69 та 70 СК, з яких слідує наявність двох способів поділу майна: позасудового та судового. При здійсненні поділу на основі домовленості між подружжям останні самостійно визначають засади такого поділу, враховуючи при цьому загальне положення ч. 1 ст. 70 СК про рівність часток, а також неможливість поставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК). Незважаючи на те, що дана норма ніби розрахована винятково на регулювання відносин за шлюбним договором, її доцільно використовувати за аналогією і в тих випадках, коли поділ відбувається не на основі шлюбного договору, а оформляється договором про поділ.

При здійсненні поділу в судовому порядку суд також має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо.

2. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється у три етапи:

1) визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11). Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. У питанні про юридичну долю вкладу до статутного фонду господарського товариства Верховний Суд України відзначає, що той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів, якщо вклад зроблено за рахунок спільного майна подружжя та в інтересах сім'ї (абзац другий пункту 28 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

Водночас слід визнати непослідовною позицію ВСУ у відношенні майна приватних підприємств та майна, набутого у результаті здійснення одним з подружжя підприємницької діяльності. З однієї сторони ВСУ робить не безспірний, з огляду на зміст ст. ст. 60, 61 СК висновок про те, що "майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя". З іншої сторони, ВСУ визнає, що другий з подружжя має право на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Якщо найвища судова інстанція України визнає зазначене майно об'єктом особистої, а не спільної власності подружжя, то і доходи, одержані за рахунок такого майна, на підставі ст. 58 СК мають вважатися особистою власністю. І лише в тому випадку, коли другий з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні такого майна, в управлінні цим майном чи догляді за ним суд може поширити на це майно правовий режим спільної сумісної власності (див. коментар до ч. 2 ст. 62 СК);

2) визначення частки у спільному майні;

3) передання у власність за договором або присудження конкретного майна кожному з подружжя.

При цьому не суперечитиме закону передання у натурі усього майна лише одному з подружжя з присудженням другому з подружжя грошової компенсації вартості його частки. Варто зауважити, що ч. 4 даної статті встановлює, що присудження компенсації одному з подружжя допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у спільній власності допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК (ч. 4 ст. 71 СК). Слід наголосити, що ЦК таких випадків у відношенні права спільної сумісної власності не передбачає. Більше того, у абзаці другому ч. 2 ст. 364 ЦК, яка застосовується до відносин виділу частки із спільної сумісної власності згідно ч. 3 ст. 370 ЦК, а за аналогією може бути застосована і до відносин поділу, підкреслюється, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Аналогічну позицію висловив і Пленум Верховного Суду України у постанові "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (абзац перший пункту 25).

Щоправда, а абзаці другому цього пункту уточнюється, що за відсутності згоди другого з подружжя присудження грошової компенсації все ж може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. Однією з підстав задоволення позову співвласника про припинення права на частку у іншого співвласника за ч. 1 ст. 365 ЦК є неподільність речі. Тому у разі недосягнення згоди між подружжям з приводу поділу речей, які є неподільними за своєю природою (ч. 2 ст. 71 СК, ч. 2 ст. 183 ЦК), суд не позбавлений можливості присудити одного з подружжя річ у натурі, а другому - грошову компенсацію, пославшись за аналогією закону на ст. 365 ЦК. Водночас певні перешкоди до її застосування існують, адже із змісту ч. 1 даної норми не зрозуміло, чи мають бути в наявності усі чотири підстави (автор коментарю стоїть на цій позиції) або достатньо будь-якої з них для того, щоб задовольнити позов одного співвласника про припинення права на частку іншого співвласника.

Задоволення позову щодо поділу майна подружжя з присудженням другому з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При цьому, якщо поділ стосується неподільної речі, а жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (абзац третій пункту 25 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

3. При проведенні поділу суд враховує не лише інтереси сторін спору - чоловіка та дружини - але й дітей (абзац другий ч. 1 ст. 71 СК). При цьому ВСУ відзначив, що "інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток" (абзац п'ятий пункту 30 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

4. При здійсненні поділу речей, неподільних за своєю природою, слід враховувати положення, викладені у пункті 14 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7, якими встановлено, що квартира, яка перебуває у спільній сумісній власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов (пункт 6 розділу X Правових позицій Верховного Суду України від 26 грудня 2007 р. N 6-3/2007).