1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

1) невідомі;

2) визнані безвісно відсутніми;

3) визнані недієздатними;

4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;

5) протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім'ю та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 цього Кодексу.

2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Коментар:

1. Законом встановлене загальне правило, за яким для здійснення усиновлення необхідно отримати згоду батьків (ст. 217 СК України), однак це не завжди є можливим. Тому у випадках, чітко визначених законом, дитина може бути усиновлена і без згоди батьків. При цьому цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

2. Підстави для здійснення усиновлення без згоди батьків можна поділити на дві групи: безспірні та оспорювані, визначені відповідно у частині першій та другій коментованої статті.

Безспірними випадками здійснення усиновлення без згоди батьків слід визнати тоді, якщо батьки: невідомі; визнані безвісно відсутніми, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновляється.

Підстава щодо невідомості батьків застосовується у тому випадку, коли внаслідок відсутності інформації про батьків запис про них у Книзі реєстрації народжень згідно із ст. 135 СК України проведено за рішенням органу опіки та піклування.

Інститут безвісної відсутності у цивільному праві (ст. 43 ЦК України) спрямований на усунення тих негативних наслідків, які можуть виникати внаслідок тривалої відсутності особи у місці свого проживання. Тому з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою зникає потреба отримувати згоду такого батька на усиновлення його дитини. У разі коли на момент розгляду справи у суді або після ухвалення рішення, але до набрання ним законної сили, той з батьків, який був визнаний безвісно відсутнім, з'явився, усиновлення повинно бути проведено із дотриманням вимог ст. 217 ЦК України. За аналогією заява такого батька, матері про заперечення здійснення усиновлення повинна тягнути ухвалення рішення суду про відмову у задоволенні заяви про усиновлення порядком окремого провадження, а у разі ухвалення рішення - залишення заяви без розгляду згідно із ст. 255 ЦПК України.

У разі якщо фізична особа визнана судом недієздатною, вона втрачає можливість своїми діями набувати прав та виконувати обов'язки, в тому числі в частині надання згоди на усиновлення. Згода на усиновлення потребуватиметься з моменту набрання рішення суду про поновлення фізичної особи в дієздатності у порядку, встановленому ст. 42 ЦК України, ст. 241 ЦПК України.

Позбавлення батьківських прав передбачає припинення правового зв'язку між батьком, матір'ю та дитиною. Тому внаслідок цього не потрібно отримувати згоду від такого батька, матері. При цьому слід мати на увазі, що не потребується згода батька, матері тільки у випадку усиновлення тієї дитини, щодо якої батьківські права припинені. Щодо інших дітей отримання згоди є обов'язковим.

У судовій практиці мають місце випадки, коли органи опіки та піклування подають позови про позбавлення батьківських прав, маючи на меті створення можливості для усиновлення дитини. Так, наприклад, орган опіки та піклування звернувся з позовом про позбавлення батьківських прав, утримання аліментів з усіх доходів та заробітної плати та подальшого усиновлення малолітньої дитини.

3. Інша підстава, при якій відсутня потреба отримувати згоду батьків на усиновлення, визначається імперативно-оціночним поняттям, при цьому вона може застосовуватися виключно щодо повнолітніх батьків.

Цією підставою є наявність юридичного складу (багатоактного діяння, яке поєднує здебільшого пасивну поведінку (бездіяльність)), а саме: факт непроживання з дитиною понад шість місяців; факт непрояву щодо дитини батьківської турботи та піклування; факти відсутності виховного впливу на дитину та факт ненадання дитині матеріальної допомоги (утримання).

Факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Можлива ситуація, коли громадяни не проживають сумісно з дітьми і не займаються їхнім вихованням і утриманням з причин об'єктивного характеру (знаходження на стаціонарному лікуванні, під арештом, відбуття покарання в місцях позбавлення волі за вчинення правопорушення, той з батьків, з яким проживає дитина, не дає можливості виховувати дитину і спілкуватися з нею іншому з подружжя, який проживає окремо, і т. п.). У такому випадку неможливо говорити про ухилення батьків від участі у вихованні дитини, а це означає необхідність отримання їх згоди на усиновлення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" коментовані положення у взаємозв'язку з положенням ч. 4 ст. 217 цього Кодексу слід розуміти так: для усиновлення дитини, батьками якої є неповнолітні особи, потрібна згода їх самих, а також їхніх батьків незалежно від часу, протягом якого неповнолітні батьки не проживали з дитиною.