1. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров'я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

2. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

3. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

4. Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Коментар:

1. Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, рішення суду виступає цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції по розгляду та вирішенню справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність по дослідженню та оцінці доказів, по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідносин та їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, державних та громадських інтересів. У рішенні дається оцінка правовідносинам та діям заінтересованих осіб.

Значення рішення суду зумовлюється тим, що воно відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" та ст. 209 ЦПК України ухвалюється іменем України і підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України).

2. Щодо формулювання резолютивної частини рішення судова практика буяє різноманітністю способів. Зважаючи на те, що норми СК України та ЦПК України нечітко дають відповідь на це питання, варіанти формулювання можна визначити декількома способами. Найбільш показовим є випадок, коли один суддя при розгляді двох справ про усиновлення в один і той самий день використав різні конструкції формулювання резолютивної частини рішення суду. В одній справі у рішенні було зазначено: "Визнати встановленим, що … усиновили малолітніх ..., записати їх батьками дітей", а в іншому: "Дозволити ... усиновити ...".

Насамперед, деякі суди обмежуються формулюваннями про необхідність задоволення поданої до суду заяви ("Задовольнити заяву ... про усиновлення ними ... або Заяву громадян ... про усиновлення ... задовольнити"). Однак таке формулювання слід визнати неповним, оскільки у цьому випадку суд дає відповідь на перше питання, чи підлягає задоволенню подана до суду заява. Надалі слід говорити про конкретний спосіб захисту суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Тобто конкретне судове розпорядження, яке випливає із попереднього пункту. Адже відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд стикається із необхідністю ухвалення додаткового рішення, якщо він, вирішивши питання про право, не зазначив, які дії треба виконати.

Іншим способом є формулювання на зразок: "Визнати ... усиновлювачем ...", "Встановити, що заявники ... усиновили (удочерили) малолітнього (малолітніх, неповнолітнього, неповнолітніх, дитину), ... записавши заявників батьками", "Оголосити (об'явити) ... удочерителем (усиновителем) ...", "Оголосити ... батьком неповнолітньої ...". Для такого формулювання резолютивної частини рішення використовуються шаблони, які визначені законом для інших справ окремого провадження (про встановлення фактів, які мають юридичне значення, про визнання фізичної особи недієздатною, про оголошення фізичної особи померлою та ін.). З цього випливає, що суд намагається подолати проблему, котра стоїть перед ним в частині правильного формулювання резолютивної частини щодо усиновлення.

Недостатньо обґрунтованим слід визначити формулювання резолютивної частини шляхом: "Дати дозвіл ... на усиновлення ...", "Дати дозвіл (згоду) на усиновлення (удочеріння) ...", "Дозволити ... усиновити (удочерити, усиновлення, удочеріння) ...", "Надати дозвіл ... на усиновлення ...". Необґрунтованість такого визначення обумовлена тим, що суд не надає згоди на усиновлення дитини чи повнолітньої особи. Суб'єктами надання згоди на усиновлення виступають особи, зазначені у ст. ст. 217, 218, 220, 221, 222 СК України.

Також необґрунтованим є формулювання на зразок "Усиновити ...", оскільки всиновляє знову ж таки не суд, а заявник (заявники).

Більш наближеним до суті юрисдикційної діяльності щодо вирішення питання про усиновлення дитини є таке формулювання: "Провести усиновлення неповнолітньої дитини …", але виходячи із аналізу ст. 225 СК України слід говорити про здійснення усиновлення, що і повинно зазначатися у резолютивній частині рішення суду.

3. Цивільним процесуальним законодавством передбачено загальний перелік питань, котрі підлягають встановленню під час ухвалення рішення (ст. 214 ЦПК України), однак більш детальну увагу суду при розгляді та вирішенні справи, а затим і при ухваленні рішення, слід приділити саме обставинам, які визначають підстави здійснення усиновлення.

Відповідно до ст. 254 ЦПК України шляхом обговорення та вирішення у нарадчій кімнаті визначених у коментованій статті питань суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи. На цьому неодноразово наголошувалось Пленумом Верховного Суду України (див., напр., п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.98 р. N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (втратив чинність), п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

4. З метою забезпечення таємниці усиновлення допускається закритий судовий розгляд. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі. Рішення суду у цьому разі не проголошується прилюдно, а виключно для осіб, які беруть участь у справі (ст. 6 ЦПК України).

За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками (ст. ст. 229 - 231 СК України).

Рішенням вирішується питання про розподіл судових витрат, які відповідно до ст. 255 ЦПК України відносяться на рахунок заявника (заявників).

5. Рішення суду у справі про усиновлення може бути скасоване або змінене за загальними правилами цивільного процесуального законодавства (у порядку апеляційного, касаційного чи іншого перегляду). При цьому законодавством встановлені додаткові підстави, при яких рішення суду про усиновлення може бути скасоване. Ними відповідно до ст. 255 ЦПК України є: а) відкликання батьками дитини згоди на її усиновлення; б) відкликання заявником заяви про усиновлення. Це може мати місце тільки до набрання рішенням законної сили і призводить до скасування рішення судом, який його ухвалив, і залишення заяви про усиновлення без розгляду.

6. Значення рішення суду полягає у тому, що воно є тим документом, на підставі якого впроваджуються наслідки здійснення усиновлення (напр., саме на підставі рішення суду при переданні дитини на усиновлення проводиться її виписування із будинку дитини (п. 3.2.1 Типового положення про будинок дитини, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18.05.98 р. N 123, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.06.98 р. за N 372/2812)).

7. Поряд із питаннями, які підлягають встановленню при ухваленні рішення у справі про усиновлення, пов'язаними із усиновленням дитини, законом окремо визначається цей перелік стосовно повнолітньої особи. Він не дублює перелік питань щодо усиновлення дитини, зважаючи на різницю у завданнях та меті усиновлення дитини та повнолітньої особи.