Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Коментар:

Стаття, що коментується, передбачає, що в основі будь-яких суспільно-правових явищ лежать певні принципи, які відображають політичну і соціально-економічну природу державного устрою, закономірності розвитку суспільства, визначають політику держави в усіх сферах громадського життя, у тому числі у сфері боротьби зі злочинністю.

Термін та категорія "принцип" у перекладі з латинської (prsncipium) означає буквально основу, початок, керівну ідею, вихідне положення якого-небудь явища (вчення, організації, діяльності, науки, світогляду тощо).

Принципи - це загальні керівні положення, ідеї, імперативні вимоги, які складають основу щодо державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.

Водночас, розгляд принципів у кримінально-виконавчого законодавства має певну складність, так як серед її фахівців і дотепер немає єдиної думки про те, чи йде мова про принципи кримінально-виконавчого права (політики держави у сфері виконання покарання), кримінально-виконавчого законодавства чи діяльності кримінально-виконавчих установ і інших органів держави, що виконують кримінальні покарання.

В даний час існує декілька визначень принципів кримінально-виконавчого законодавства. Деякі вітчизняні автори називають принципами основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрями розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань.

Крім того, є й інше визначення принципів кримінально-виконавчого законодавства, яке визначається як "теоретично обґрунтовані основні положення, обумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, що виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів".

Сучасне визначення, полягає в тому, що принципи - це об'єктивно зумовлені практикою виконання покарання й розроблені з урахуванням досягнень науки кримінально-виконавчого права основи організації та здійснення законодавчого регулювання діяльності з виконання кримінальних покарань, що забезпечують ефективність останньої.

В новому Кримінально-виконавчому кодексі в ст. 5 законодавець чітко сформулював і закріпив принципи кримінально-виконавчого законодавства, до яких відносяться: принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань. Крім того, нами пропонується включити в ст. 5 КВК України і такий принцип як співпраця між учасниками кримінально-виконавчого процесу.

Принцип законності - конституційний, закріплений у ряді статей Конституції України (6, 19, 24, 68 та в інших). У кримінально-виконавчому праві він проявляється у забезпеченні верховенства закону, який регулює виконання покарання та його пріоритети перед іншими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері.

Принцип законності реалізується в точному й суворому дотриманні кримінально-виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань, посадовими особами, працівниками організацій, які взаємодіють з установами і органами виконання покарань, військовослужбовцями, які здійснюють конвоювання засуджених, громадськими організаціями, котрі беруть участь у виправленні та ресоціалізації засуджених, окремими громадянами при відвіданні місць відбування покарання і самими засудженими.

Поряд з тим, принцип законності передбачає чітке дотримання норм кримінально-виконавчого законодавства України та міжнародних стандартів. Законність також означає можливість створення підзаконних відомчих актів, які б за своєю сукупністю відповідали б меті покарання і, разом з тим, не порушували визначені законодавством права засуджених, порядок та умови виконання та відбування покарань.

Законність також є передумовою того, що всі кроки держави в бік відкритості кримінально-виконавчої служби, запровадження нових підходів у роботі із засудженими щодо їх виправлення і ресоціалізації спочатку мають отримати необхідне законодавче закріплення.

Принцип демократизму - відображає сутність багатьох інститутів і норм кримінально-виконавчого права. Насамперед він реалізується у визнанні засудженого суб'єктом цієї галузі права. Принцип демократизму виражається в сутності організації процесу виправлення та ресоціалізації засуджених, відкритості установ і органів виконання покарань, насамперед у залученні громадськості до виховної роботи із засудженими, здійсненні контролю за діяльністю органів виконання покарань.

Також у науковій літературі вказується, що елементи демократизму при виконанні та відбуванні кримінальних покарань проявляються і в інших аспектах: в порядку подання і вирішення звернень; мові звернень і листуванні; у колективному обговоренні законопроектів, що передує внесенню їх на розгляд ВРУ, врахування громадської думки, ознайомлення з ними широкого кола громадськості. Цей принцип закріплений у статтях 6, 23, 24, 25 КВК України.

Принцип гуманізму є одним із основних в кримінально-виконавчому законодавстві, хоча його і не ставлять на перше місце. Він знаходить свій вияв у багатьох інститутах та нормах Кримінально-виконавчого кодексу України й інших відомчих нормативно-правових актах, які регулюють виконання покарань, а також у численних міжнародних документах про права людини і поводження із засудженими.

Цей принцип виявляється також і в тих цілях, які ставить держава при виконанні покарання, - виправлення і ресоціалізація засуджених, повернення в суспільство повноправними його членами. Він реалізується в процесі застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації: суспільно корисній праці, соціально-виховній роботі, загальноосвітньому і професійно-технічному навчанні, громадського впливу, поряд з жорсткими режимними вимогами, що забезпечують дисципліну і порядок в місцях позбавлення волі, але одночасно створюють умови для забезпечення прав засуджених аж до умовно-дострокового звільнення.

Своє вираження цей принцип знаходить в нормах кримінально-виконавчого кодексу України, що визначають правове становище засуджених (ст. ст. 7, 8, 9, 10 КВК). Такі норми покликані сприяти уявленню про гуманізм як людинолюбство, милосердя, любов до ближнього в діяльності органів та установ виконання покарань.

Принцип справедливості (соціальної справедливості) покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних посягань, відновлювати порушене злочином почуття справедливості.

Однією із форм реалізації даного принципу у кримінальному праві є справедливе визначення відповідальності особи за скоєний злочин, яка здійснюється з урахуванням його тяжкості, ступеня вини і суспільної небезпеки винної особи.

У кримінально-виконавчому законодавстві цей принцип відображений у ст. 1 КВК України, яка визначає мету кримінально-виконавчого законодавства, насамперед - забезпечення реалізації покарання, з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави, шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, і в ст. 6 КВК України, що встановлює основні засоби виправлення засуджених.

Виконання ними своїх обов'язків - першочергова вимога соціальної справедливості. У міжнародному праві даний принцип передбачений в ст. 65 Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими і сформульований у такій редакції: "У поводженні з особами, які засуджені до тюремного ув'язнення чи до іншої міри покарання, слід прагнути прищеплювати їм бажання підкорятися законам".

Аналіз принципу поваги до прав і свобод людини дозволяє виділити такі основні положення:

- визнання гідності, властивої всім членам людської родини, а також їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості і загального миру;

- кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту ООН;

- права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена вдаватися в якості останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення;

- держава зобов'язана шанувати і забезпечувати всім, хто знаходиться в межах її юрисдикції, особам права і свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різниці, як то: у відношенні раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, станового або іншого становища;

- кожна людина несе обов'язки стосовно інших людей і того суспільства і держави, до яких вона належить;

- держава зобов'язана прийняти законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно визнаних прав людини;

- держава зобов'язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;

- держава зобов'язана забезпечити право людини знати свої права і поступати відповідно до них.

Принцип рівності засуджених перед законам. Підґрунтям цього принципу є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України, Загальна декларація прав людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6) та інші. Засуджені до кримінальних покарань є рівними перед законом, незалежно від раси, національності, релігійних переконань тощо. Дотримання принципу рівності засуджених перед законом досягається за рахунок проведення комплексу заходів, спрямованих на створення єдиних умов відбування покарання, незалежно від майнового стану, національності, віросповідання та інших ознак.

Аналіз діючого кримінально-виконавчого законодавства показує, що воно не встановлює яких-небудь привілеїв чи, навпаки, обмежень для засуджених у залежності від перерахованих ознак. Розбіжності в умовах відбування покарання передбачаються в залежності від статі, віку, стану здоров'я, наявності вагітності чи неповнолітніх дітей, і, головне, від поведінки засуджених.

Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого. Даний принцип вперше закріплений кримінально-виконавчим законодавством. В юридичній науці його називають найбільш суперечливим принципом з огляду на те, що характер методу правового регулювання кримінально-виконавчих відносин є імперативним методом, що припускає нерівність суб'єктів виконання і відбування покарання.

Однак, його можна охарактеризувати наступним чином - особа, притягнута до кримінальної відповідальності, зобов'язана виконувати вимоги та дотримуватись правообмежень, які відображають зміст покарання і визначені рішенням суду, а адміністрація органів та установ виконання покарань, в особі держави зобов'язана організовувати свою діяльність з метою дотримання прав і інтересів засудженого.

Виходячи з вищезазначеного, можемо констатувати, що мета покарання як особлива форма державного примусу до засудженого і його подальше відбування покарання лежить в основі взаємовідносин між державою і засудженим. Реалізується цей принцип в ст. ст. 7, 9 КВК України.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання є похідним від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кримінально-виконавчому праві він виражається в диференціації й індивідуалізації виконання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив в різних обсягах.

Крім того, він також є принципом окремого інституту кримінально-виконавчого законодавства, зокрема такого, який визначає певний вид установи виконання покарань конкретним категоріям засуджених. Цей принцип дістав своє відображення в статтях 92, 94 КВК України.

Диференціація виконання покарання проявляється також у різних умовах тримання засуджених, різному правовому положенні, рівні ізоляції, які застосовуються в залежності від ступеня суспільної небезпеки різних категорій засуджених. Цілком справедливим видається тримання засуджених до довічного позбавлення волі в установах найвищого (максимального) рівня безпеки.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, у ч. 4 ст. 6 КВК України, в якій закріплений цей принцип, вказується, що засоби виправлення повинні застосовуватися з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину, а також поведінки засудженого під час відбування покарання.

Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки є принципом окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства, що в свою чергу знаходить своє відображення здебільшого при виконанні покарань, пов'язаних із ізоляцією від суспільства та застосуванням засобів виправлення та ресоціалізації.

Цей принцип вперше знайшов своє відображення в кримінально-виконавчому законодавстві і реалізується у нормах, які закріплюють відповідальність засуджених (ст. ст. 9, 27, 35, 40, 81, 166 КВК та інші), а також у статтях, які визначають підстави, порядок і умови застосування до них заходів стягнення (ст. ст. 46, 54, 69, 83, 134 КВК). Крім того, принцип стимулювання правослухняної поведінки не тільки закріплений у КВК України, але й одночасно відображений у багатьох нормах цього закону. До них відносяться заохочувальні норми (ст. ст. 54, 81, 130 КВК). Поряд з тим, важливу роль у стимулюванні відіграє зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі у бік покращення, зокрема переведення засуджених з однієї дільниці в іншу або до колонії з іншим рівнем безпеки. До них також відноситься норма щодо надання можливості певним категоріям засуджених проживати за межами установи виконання покарання (ст. ст. 59, 99 КВК).

Принцип поєднання покарання з виправним впливом. Поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання всіх видів покарань повинно супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів впливу. Кримінально-виконавчий кодекс України визначає основні засоби виправлення та ресоціалізації, до яких відносить: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисну працю, соціально-виховну роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання та громадський вплив.

До таких засуджених повинні застосовуватися в обов'язковому порядку загальні заходи виховного характеру. Правовою основою для застосування цих заходів є вирок суду. Вдале поєднання покарання з виправним впливом повинно давати позитивні наслідки, які виражаються у поверненні засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Принцип участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань. Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства цей принцип реалізується шляхом контролю громадськості за діяльністю адміністрації установ виконання покарань, за вирішенням правових питань відбування засудженими покарання і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання. Даний принцип цілком достатньо відображений у національному законодавстві, але в сучасних умовах становлення в Україні громадянського суспільства його реалізація не набула загальнодержавного масштабу.

Принцип участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань чітко закріплений у ст. 61 Мінімальних стандартних правил поводження з засудженими: "громадські організації слід залучати там, де це можливо, до співробітництва з персоналом відповідних закладів з метою повернення ув'язнених для життя у суспільстві".

На сучасному етапі в процесі виправлення та ресоціалізації засуджених активну участь приймають наступні громадські організації як вітчизняні, так і міжнародні: МФ "Відродження", PRI (Міжнародна тюремна реформа), "Міжнародна амністія", "Донецький меморіал", "Чернігівський жіночий правозахисний центр", "Громадський захисник" та інші.

Розглянуті принципи кримінально-виконавчого законодавства тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, і вимагають комплексного застосування при реалізації державної політики виконання кримінальних покарань.