1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Коментар:

1. Положення ч. 1 ст. 78 спрямоване на стимулювання засудженого до законослухняної поведінки та виправлення. Стосовно засудженого, який виконав покладені на нього судом обов'язки та не вчинив нового злочину (що підтверджується довідкою про перевірку на судимість), наступного дня після закінчення іспитового строку до суду направляються подання для вирішення питання про звільнення його від призначеного покарання та справа. У цьому випадку суд зобов'язаний (саме зобов'язаний, а не може) звільнити засудженого від призначеного йому покарання.

КК не передбачає можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням до закінчення іспитового строку. Про сукупність умов, за яких випробування вважається успішним, див. коментар до ст. 75.

2. Для направлення засудженого для відбування призначеного покарання під час іспитового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконання ним хоча б однієї із двох умов:

1) невиконання покладених на нього обов'язків, визначених у ст. 76, або

2) систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. У цьому випадку суд зобов'язаний направити засудженого для відбування покарання, призначеного за вироком.

Невиконанням обов'язків вважається невиконання засудженим хоча б одного з обов'язків, які було покладено на нього судом. Подання про відміну покарання з випробуванням направляється до суду протягом місяця після встановлення таких фактів.

Засуджений підлягає направленню для відбування призначеного покарання у разі вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупності таких ознак: а) вони були систематичними; б) кожне з них потягло за собою адміністративне стягнення; в) свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Систематичними слід визнавати правопорушення, у т. ч. різнорідні, вчинені три і більше разів. Адміністративне стягнення - це міра відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Адміністративними стягненнями є: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація такого предмета або грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Особливі види адміністративних стягнень застосовуються до неповнолітніх. Таким, що свідчить про небажання засудженого стати на шлях виправлення судом, на його розсуд, може бути визнане будь-яке адміністративне правопорушення, як правило, вчинене умисно (на практиці найчастіше такими визнаються порушення громадського порядку).

Якщо засуджений ухиляється від виконання покладених на нього судом обов'язків чи притягувався до адміністративної відповідальності, то такому засудженому спочатку виноситься письмове попередження про можливість відміни покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного судом покарання.

Якщо засуджений не виконує покладених на нього судом обов'язків після письмового попередження або три і більше разів притягувався до адміністративної відповідальності, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення, а також коли засуджений не з'являється до інспекції без поважних причин (що повинно бути підтверджено зібраними матеріалами) або зник з метою ухилення від контролю за його поведінкою з постійного місця проживання, то інспекція направляє до суду подання про відміну покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

У разі відмови суду в задоволенні подання про відміну покарання з випробуванням таке подання направляється до суду повторно, якщо засуджений знову притягувався до адміністративної відповідальності або продовжує не виконувати покладених на нього судом обов'язків. Після закінчення іспитового строку, у разі відмови судом у задоволенні подання інспекції, до суду направляється подання про звільнення такого засудженого від призначеного йому покарання.

У постанові суду про направлення засудженого для відбування призначеного покарання має бути зазначено, які саме обов'язки не виконувались і коли, які конкретно правопорушення він вчинив і коли, які до нього були застосовані адміністративні стягнення.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд, згідно з ч. 3 ст. 78, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує покарання, яке було призначено засудженому за попереднім вироком і від якого він був умовно звільнений з випробуванням, або призначає покарання за сукупністю вироків за іншими правилами, визначеними у статтях 71 і 72. Якщо постановою судді, що набрала законної сили, засуджений направлений для відбування призначеного вироком покарання, від відбування якого його було звільнено з випробуванням, суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно визначити покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71.

Якщо новий злочин вчинено особою після закінчення визначеного судом іспитового строку, то вона, відповідно до п. 1 ст. 89, вважається такою, що не має судимості. Це виключає призначення покарання за правилами, передбаченими ст. 71.

Якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78), суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.

Виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 78 вчинення протягом іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, Пленум Верховного Суду України рекомендує судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин. Обмежень же щодо повторного застосування ст. 75 стосовно особи, яка вчинила новий злочин після звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 1 ст. 78, закон не містить.

У разі, коли особа вчинила злочин хоча і після закінчення визначеного судом іспитового строку, але в період дії строку додаткового покарання, яке перевищує тривалість іспитового строку (наприклад, іспитовий строк було встановлено судом тривалістю до двох років, а додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади - тривалістю до трьох років), невідбута частина додаткового покарання за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків (ч. 3 ст. 71).

4. У випадках вчинення особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, нового злочину після закінчення іспитового строку суди повинні долучати до справи копію судового рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання або про направлення його для відбування останнього. Якщо таке рішення не ухвалювалося, суд при розгляді справи про новий злочин не вправі призначати покарання за сукупністю вироків.

5. Відповідно до п. 15 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК ст. 78 застосовується до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі із застосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до ст. 461 КК 1960 р.

* * *

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (статті 23 - 40, 298 - 305).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 4081, 4082).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України N 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (пункти 10, 11).

Ухвала Колегії суддів палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 12 жовтня 2004 р. у справі З.