1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше одного року шести місяців;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.

Коментар:

1. Позбавлення волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах. Їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 - штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до підпункту "а" п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням положень статей 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього становить шість місяців. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. 3 ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що призначається за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керуватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк - до 15 років.

6. Мінімальна тривалість покарання у виді позбавлення волі для неповнолітніх у розмірі шести місяців встановлена Законом України від 15 квітня 2008 р., яким відповідна норма (перше речення ч. 1 ст. 102) викладена у новій редакції. До набрання чинності цим Законом мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі для неповнолітніх спеціально не визначався, а, отже, покарання могло призначатися відповідно до загальної норми про мінімальний строк позбавлення волі (ч. 2 ст. 63) і становило один рік. Норма про мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі для неповнолітніх має пряму дію, повинна застосовуватися при призначенні покарання за всі злочини, вчинені неповнолітніми після набрання чинності вказаним Законом. Внесення змін до ч. 1 ст. 102 не передбачає перегляду вироків, які вже набрали чинності.

7. Пункт 5 Прикінцевих положень Закону України N 270-VI від 15 квітня 2008 р. вимагає зменшити:

1) відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 102 до одного року шести місяців строк покарання у виді позбавлення волі, призначений неповнолітнім, які вчинили повторно злочин невеликої тяжкості. Це питання вирішується судом за поданням адміністрації місця виконання покарання або прокурора (див. п. 7 Прикінцевих положень Закону України N 270-VI від 15 квітня 2008 р.). Зазначена норма має зворотну дію (ч. 1 ст. 5), оскільки пом'якшує кримінальну відповідальність неповнолітніх. Для реалізації цієї нормативної вимоги повинні бути переглянуті і приведені у відповідність з чинним законодавством всі вироки, у т. ч. ті, що набрали чинності. Зменшення строку максимально можливого у таких випадках покарання означає, що змінюються і умови застосування інших кримінально-правових норм, застосування яких обумовлене призначеним покаранням, насамперед норм про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107). При визначенні тривалості частини фактично відбутого покарання, після якого можливе умовно-дострокове звільнення неповнолітніх, засуджених із застосуванням п. 1 ч. 3 ст. 102, слід виходити із строку позбавлення волі, який передбачено нормою, що діє у редакції Закону від 15 квітня 2008 р., якщо воно було призначене у більшому розмірі;

2) відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 102 до десяти років строк покарання у виді позбавлення волі, призначений неповнолітнім віком до 16 років.

Проте ця вимога є помилкою законодавця, який не врахував, по-перше, що п. 4 ч. 3 ст. 102 і так передбачає саме десять років як максимальний строк покарання у виді позбавлення волі - для неповнолітніх віком як до 16 років, так і від 16 до 18 років, і по-друге, що у ст. 102 (на відміну, наприклад, від ст. 101) взагалі не існує диференціації неповнолітніх за віковою ознакою, а тому не може бути передбачено такої диференціації і в Прикінцевих положеннях Закону. Аналізоване положення не може бути трактоване як таке, що конкретизує щодо неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, вимоги п. 5 ч. 3 ст. 102, де допускається призначення неповнолітнім за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років. Адже пункт п. 5 ч. 3 ст. 102 містить спеціальну норму, яка конкретизує загальну вимогу щодо тривалості позбавлення волі для неповнолітніх, які вчинили особливо тяжкий злочин. Така спеціальна норма має пріоритет над загальною (п. 4 ч. 3 ст. 102), загальна ж норма не може містити винятків щодо спеціальної. Відповідно, помилкова норма останнього речення п. 5 Прикінцевих положень Закону не може бути реалізована в правозастосовній діяльності.

* * *

Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р. (глава 21).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 5 від 16 квітня 2004 р. "Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх" (п. 16).