Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, -

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років.

Примітка. У статтях 164 і 165 цього Кодексу під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.

Коментар:

1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та непрацездатних дітей. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

2. Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди I та II групи).

4. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей.

5. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі злісного ухилення:

1) від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

2) батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. В окремих випадках (у разі виїзду одного з батьків, з якого стягуються аліменти, для постійного проживання в державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу) суд може ухвалити рішення про стягнення аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття. За загальним правилом аліменти присуджуються на утримання неповнолітньої дитини. Втім, у певному випадку закон зобов'язує батьків утримувати повнолітніх дітей, які навчаються. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. За рішенням суду на користь таких дітей з батьків (одного з них) стягуються аліменти. Право повнолітніх дітей на утримання їх до досягнення зазначеного віку припиняється у разі припинення ними навчання.

За змістом ст. 164 не утворює складу цього злочину ухилення від сплати аліментів, визначених на підставі договору батьків про сплату аліментів на дитину (такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується, у ньому визначаються розмір і строки виплати аліментів). У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного до відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей. Такою умовою є передбачений законом обов'язок батьків утримувати таких дітей. Відповідно до сімейного законодавства, батьки зобов'язані утримувати: 1) дитину до досягнення нею повноліття; 2) своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, якщо батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.

Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (батьком або усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164). Про поняття особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

* * * 

Конституція України (ст. 51).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. (статті 180 - 199).

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. 2).

Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 11).

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України в редакції N 869 від 1 липня 2002 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 3 від 15 травня 2006 р. "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 20).