1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини.

2. Предметом злочину може бути будь-яке майно як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, статті 113, 1941, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття "майно" у диспозиції ст. 194 має дещо інше значення, ніж у диспозиціях статей 185 - 187, 189 - 191. Про особливості майна як предмета злочину, передбаченого статтями 194 - 196, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце, зокрема, у випадках, передбачених статтями 461, 56, 57, 61, 65, 651, 66, 72, 1032, 109, 111, 114, 115, 1162, 117, 139 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.), що часто створює складнощі у правовій оцінці вчиненого. У разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р., яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Про поняття чужого майна див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у т. ч. майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину.

Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукупністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищенням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.

Термінологічна конструкція "знищення або пошкодження" передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільно небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причиновий зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах - ознака, яка стосовно умисного знищення або пошкодження майна раніше була оціночною і визначалася у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Після внесення згідно із Законом N 270-VI від 15 квітня 2008 р. змін до пункту 3 примітки до ст. 185 зміст цієї ознаки визначено законодавчо - шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна окремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.

На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та печаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (статті 352, 378, 399), військового майна (ст. 411).

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи характеризується необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим у плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст. 189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294).

Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК, вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за статтями 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального закону, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи пошкодження спеціального виду чужого майна.

6. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст. 113.

Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як кваліфікуюча цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров'ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об'єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднення парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров'я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.

Відповідно до пункту 4 примітки до ст. 185 майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна має місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть двох чи більше осіб.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.

Оскільки таке поняття, як "тяжкі наслідки", застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст. 194 слід ретельно досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним за ознаками об'єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.

7. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, коли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, пошкоджуються засоби системи сигналізації), або здійснюється з метою знешкодити докази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - як корисливий злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194. Якщо ж особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.

Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

8. Умисне знищення чи пошкодження чужого майна без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 194), здійснене при перевищенні влади або службових повноважень, кваліфікується за відповідною частиною ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 194 не потребує. 

* * *

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 4 від 2 липня 1976 р. "Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки" (пункти 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 13).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 8 від 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (п. 13).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" (п. 9).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 15 від 26 грудня 2003 р. "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" (п. 14).