Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем

1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду, -

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Примітка. 1. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

2. У статтях 423 - 426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок виконання військовими службовими особами військових формувань України своїх повноважень із забезпечення військового правопорядку у сферах: використання військового майна (у разі незаконного використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна), проходження військової служби військовослужбовцями і виконання трудових обов'язків робітниками і службовцями військових формувань (у разі незаконного використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам) та в інших сферах життєдіяльності військових формувань України (у разі іншого зловживання військової службової особи владою або службовим становищем). Як додатковим обов'язковим (альтернативним), так і додатковим факультативним об'єктом цього злочину можуть бути особисті права та свободи людини і громадянина, власність або інші блага.

2. Предметом злочину (у першій його формі) є транспортні засоби, споруди та інше військове майно.

Споруди - це будь-які значні будівлі різного виду і призначення (житлові й адміністративні будинки, ангари, гаражі, майстерні, електростанції, під'їзні шляхи, аеропорти, аеродроми, гелікоптерні майданчики, морські та річкові порти, пристані і т. ін.). Поняття транспортні засоби та інше військове майно розкрито у коментарі до ст. 410.

Обов'язковою ознакою другої форми цього злочину є підлеглий, який може виступати як потерпілий.

Підлеглими у військового начальника можуть бути як військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження відповідних зборів, так і робітники та службовці того чи іншого військового формування.

3. З об'єктивної сторони цей злочин, на відміну від злочину, передбаченого ст. 364, може виразитися тільки в діях - у порушенні службових прав і обов'язків, яке винний міг вчинити лише завдяки своєму службовому становищу. Ці дії вчинюються всупереч інтересам служби, тобто не зумовлені службовою необхідністю, і суперечать вимогам закону (є незаконними). Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього злочину є також суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди і причиновий зв'язок між зазначеними діями і наслідками.

Дії при зловживанні військової службової особи владою або службовим становищем можуть мати такі форми:

1) незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна;

2) незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам;

3) інше зловживання владою або службовим становищем.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення владних вимог та прийняття рішень, які є обов'язковими для інших осіб (підлеглих).

Зловживання службовим становищем - це умисне використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних із займаною посадою. Такі дії хоч і перебувають у межах службових повноважень військової службової особи, проте вчинюються нею незаконно (на порушення встановленого порядку).

Кваліфікуючи дії за ст. 423 КК, суд повинен зазначити, в чому саме полягає зловживання владою чи службовим становищем (посилаючись при цьому на конкретні пункти, статті нормативно-правових актів, які розкривають коло повноважень службової особи).

При визначенні поняття використання необхідно спиратися на цивільно-правове поняття "користування", яке передбачає можливість добувати із речі її корисні властивості. При цьому речі, які під час їхнього використання не втрачають повністю свої властивості, піддаються амортизації. У разі незаконного використання військового майна військова службова особа фактично (не юридично) володіє речами, тобто здійснює фізичний чи господарський контроль над ними, а також може певним чином визначати правову долю речі (розпорядитися нею): передати у користування іншій особі, на зберігання, у заставу тощо.

Незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна наявне тоді, коли службова особа, порушуючи вимоги законодавства, користується військовим майном так, нібито воно надане їй для задоволення особистих потреб або побажань третіх осіб. Незаконність використання транспортних засобів може виражатися у використанні їх, скажімо, для поїздок у гості, на відпочинок, полювання, рибну ловлю, для перевезення приватного майна, для будування дачі тощо. При цьому для кваліфікації вчиненого за ст. 423 не має значення, вчинювалися зазначені дії з метою збагачення (наприклад, перевезення пасажирів чи вантажів відомчими транспортними засобами за гроші з подальшим їхнім привласненням) чи з метою ухилитися від оплати відповідних послуг (використання вантажного автомобіля для перевезення особистих речей без сплати грошей згідно з діючими у Збройних Силах України тарифами).

Незаконне використання транспортних засобів, якими керують підлеглі, охоплюється тільки цією ознакою. Якщо ж при цьому використовуються й інші підлеглі, які не є водіями, пілотами і т. п. (наприклад, для навантажувальних робіт), винному потрібно інкримінувати як незаконне використання транспортних засобів, так і незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам (за умови, що злочинний результат настав як наслідок і тих, й інших дій). Так само діяння кваліфікується і в разі одночасного незаконного використання споруд чи іншого військового майна з незаконним використанням підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам.

Незаконність використання споруд може полягати у передачі їх у тимчасове користування комерційним структурам під офіси, склади тощо з метою збагачення або у використанні їх військовою службовою особою чи близькими їй особами під дачу, склад, гараж, для власних потреб з порушенням встановленого порядку використання зазначених споруд.

Використання військовою службовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тягне адміністративну відповідальність (див. ч. 1 ст. 15 і ст. 1841 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам може виражатися у залученні підлеглого для супроводження чи доставки в певний пункт багажу, будівництва або ремонту житла, ремонту приватного транспорту, для охорони майна тощо. Зазначені особисті послуги не обов'язково можуть стосуватися використання фізичної праці підлеглого.

Для наявності складу злочину, що розглядається, не має значення, чи надаватимуться послуги самому військовому начальникові, його сім'ї або іншим особам. Якщо такими іншими особами є вищі начальники, то вони, за наявності відповідних обставин, повинні нести відповідальність як виконавці, а службові особи, які організували надання таких послуг, - як організатори цього злочину.

До іншого зловживання військової службової особи владою або службовим становищем можна віднести випадки незаконної відмови (заборони) підлеглим чи іншим особам у використанні їх прав і свобод, надання незаконних переваг особам, які не мають на них права, тощо.

Заволодіння шляхом зловживання військовою службовою особою своїм службовим становищем військовим майном кваліфікується за ч. 2 ст. 410, а заволодіння нею шляхом зловживання своїм службовим становищем іншим майном - за ст. 191.

Із змісту примітки до ст. 423 випливає, що істотна шкода, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, повинна обчислюватися в заданих розмірах, незалежно від форми і виду вини, якими характеризується психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків, та від того, чи була вона наслідком діяння, яке призвело до упущеної вигоди або до прямого зменшення наявних фондів. Виникнення пожежі чи аварія можуть бути визнані істотною шкодою, якщо з ними були пов'язані матеріальні збитки, розмір яких перевищує двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо істотна шкода полягає в заподіянні фізичної шкоди, цією ознакою охоплюються випадки заподіяння потерпілому фізичного болю від удару, побоїв чи мордування, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, фізичних страждань, якими супроводжується незаконне позбавлення волі чи незаконне введення в організм проти волі особи наркотичних засобів або психотропних речовин тощо.

Істотна шкода може полягати і в моральній шкоді, коли потерпілому заподіюються страждання внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточенням, інших негативних наслідків морального характеру.

Специфіка зловживання владою або службовим становищем полягає в тому, що воно може сприяти вчиненню іншими особами будь-яких умисних злочинів (скажімо, усуненням перешкод для їхнього вчинення). У таких випадках вчинення суспільно небезпечного діяння в іншої особи стає своєрідним наслідком службового злочину у виді істотної шкоди (тяжкими наслідками вчинення таких злочинів має визнаватися тоді, коли ці злочини є тяжкими або особливо тяжкими (ст. 12)).

Істотною шкодою встановленому порядку несення військової служби потрібно визнавати факти вчинення у військовій частині (підрозділі) тих найсерйозніших порушень військового правопорядку, які визнаються умисними військовими злочинами, якщо настання таких наслідків перебуває в причинному зв'язку зі службовим зловживанням військової службової особи.

4. Суб'єктом злочину може бути тільки військова службова особа. Поняття військової службової особи визначено у примітці до ст. 423.

Про поняття військовий начальник див. коментар до ст. 402.

Військовослужбовці, які мають підлеглих під час несення спеціальних служб (вартової, патрульної, внутрішньої, бойового чергування, прикордонної) та користуються правом віддавати їм накази в інтересах виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби, можуть бути суб'єктами злочину, що розглядається, тільки за умови, якщо вчиненою ними під час несення спеціальної служби неправомірною дією порушуються загальні службові обов'язки начальників, зокрема, обов'язки виносити рішення й видавати накази лише в інтересах служби, виховувати підлеглих і вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, забезпечувати внутрішній порядок у військовій частині (підрозділі) тощо.

Оскільки такі дії, як незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи, то суб'єктом другої форми розглядуваного злочину можуть бути тільки військові начальники.

Друга категорія військових службових осіб - це військовослужбовці, які займають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків. В умовах Збройних Сил України та інших військових формувань України найчастіше ними є військові начальники (керівники військових формувань, військових частин, установ, командири військових підрозділів, начальники управлінь, напрямків, відділів, кафедр тощо).

Організаційно-розпорядчі обов'язки виконують також судді військових судів, які не є головами чи заступниками голів відповідних військових судів, слідчі та помічники військових прокурорів, слідчі Служби безпеки України, які не є керівниками підрозділів, офіцери - професорсько-викладацький склад військово-навчальних закладів (під час приймання іспитів із виставленням оцінок та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), військові лікарі та інші військово-медичні працівники, у т. ч. працівники військово-лікарських комісій (під час проведення оцінки придатності до військової служби та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), офіцери - працівники оперативних та оперативно-розшукових підрозділів Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, оперативних та деяких інших підрозділів Збройних Сил України тощо. Характерним для всіх означених осіб є те, що вони несуть самостійну відповідальність за доручену ділянку роботи (ведення оперативно-розшукової чи кримінальної справи, розгляд кримінальної справи тощо) та не мають підлеглих за посадою. Зазначені військові службові особи можуть бути визнані військовими начальниками лише у конкретній кримінальній справі, якщо буде доведено, що злочин був вчинений ними, наприклад, стосовно підлеглого за військовим званням.

Військовослужбовці - професорсько-викладацький склад військово-навчальних закладів та ті, які є військово-медичними працівниками, поза межами виконання ними дій та прийняття рішень, що мають юридичне значення, не можуть визнаватися військовими службовими особами. Але, крім того, що вони можуть приймати іспити (оцінювати придатність до військової служби тощо), вони як офіцери можуть бути призначені дізнавачами, членами внутрішньоперевірних комісій, черговими частин або начальниками ешелонів (команд) і під час виконання таких спеціальних доручень повноважного командування визнаються військовими службовими особами.

Третя категорія військових службових осіб - це військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обов'язків. В умовах військової служби посадами, пов'язаними з виконанням адміністративно-господарських обов'язків, є посади офіцерів та прапорщиків продовольчої, речової, фінансової служби військової частини (установи) та їм подібні. Не можна визнавати військовими службовими особами комірників, завідувачів сховищ та інших осіб, дії яких з управління майном мають фактичний, а не юридичний характер. Щодо довіреного їм майна ці особи здатні вчинити тільки злочинні дії, характер яких не може вийти за межі привласнення або розтрати такого майна чи порушення обов'язків щодо охорони майна, тобто злочинів, суб'єктом яких не є службова особа.

Організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки можуть виконувати також військові службові особи, які тимчасово займають відповідні посади. Тимчасове зайняття посади - це зайняття її в межах певного терміну, визначеного, як правило, службовою необхідністю (на період відпустки, хвороби, відрядження керівника, підбору на посаду керівника відповідного працівника тощо), та в порядку, встановленому законодавством для заміщення відповідної посади.

У примітці 1 до ст. 423 не йдеться про те, що військові службові особи повинні займати посади, пов'язані з виконанням певних обов'язків тільки у військових частинах та установах. Тому відрядження військовослужбовця до іншого державного органу слід розцінювати як спеціальне доручення повноважного командування виконувати ті чи інші обов'язки в інтересах держави поза військовою установою.

Не можуть визнаватися військовими службовими особами військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, оскільки вони не займають посад і за своїми військовими званнями є рядовими.

Виконавцем зловживання військової службової особи владою або службовим становищем та співвиконавцем цього злочину може бути тільки військова службова особа, а іншим співучасником - як військова службова особа, так і інший військовослужбовець, а також цивільна особа, у т. ч. службова.

5. На визначення суб'єктивної сторони злочину істотно впливає його специфіка, яка полягає у тому, що зловживання владою або службовим становищем є не самоціллю, а способом, за допомогою якого службова особа хоче домогтися певного вигідного для себе чи інших осіб результату. Тому цей злочин характеризується прямим умислом до діяння, а до наслідків у вигляді як істотної шкоди, так і тяжких наслідків - умислом або необережністю. При цьому умисне ставлення можливе лише до наслідків, які полягають у завданні матеріальних збитків. Оскільки зміст інших наслідків у законі не конкретизовано, винна особа не може ставитися до них умисно.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мотив: злочин вчинюється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Під корисливими мотивами слід розуміти бажання військової службової особи мати незаконні вигоди матеріального характеру: отримати гроші, майно для себе, своїх родичів чи близьких; звільнити себе, родичів чи близьких від яких-небудь платежів.

Інша особиста зацікавленість - це інші, крім корисливих, мотиви, що є несумісними з інтересами військової служби: нездоровий кар'єризм, бажання приховати свою бездіяльність, запобігти дисциплінарному стягненню чи звільненню з військової служби, притягненню до адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності, помста, заздрість тощо. Основною рисою іншої особистої зацікавленості є бажання особи задовольнити особисті потреби всупереч інтересам військової служби. Якщо такого бажання не встановлено, правомірно говорити про відсутність суспільної небезпеки діяння.

Одним із видів іншої особистої зацікавленості є бажання задовольнити інтереси третіх осіб. Такими інтересами можуть бути корисливі чи інші інтереси. При цьому бажання зробити послугу родичу, приятелю, начальнику та бажання останніх прийняти таку послугу, як правило, збігаються, хоча останнє і не обов'язкове.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків.

Якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, то тяжкими наслідками вважається шкода, яка більше ніж у п'ятсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Визнавати тяжкими наслідками катастрофу, аварію, пожежу тощо, якщо вони не потягли відповідних наслідків у вигляді фізичної шкоди, зазвичай можна лише за умови, якщо пов'язана з їх виникненням матеріальна шкода перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під тяжкими наслідками при зловживанні військовою службовою особою владою чи службовим становищем, якщо вони полягають не у завданні матеріальних збитків, розуміється смерть людини, заподіяння тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, самогубство потерпілого.

В умовах військової служби до тяжких наслідків військових службових злочинів належать найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєготовності підрозділу, частини. Найбільш серйозними порушеннями військового правопорядку, як це випливає зі ст. 401, є військові злочини. Вчинення в результаті службового зловживання тих із них, які є тяжкими чи особливо тяжкими (непокора, вчинена групою осіб, опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, дезертирство зі зброєю тощо), також слід визнавати тяжким наслідком цього злочину і кваліфікувати його за ч. 2 ст. 423.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

7. При кваліфікації злочинів слід мати на увазі, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 364, у злочині, передбаченому ст. 423, під істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п'ятдесят (а не в сто) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот (а не у двісті п'ятдесят) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

* * * 

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 3).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 2).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 1).

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 4 квітня 2006 р.

Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р.

Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р.

Закон України "Про Збройні Сили України" в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 10 - 11).

Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі. Затверджене Постановою Верховної Ради України N 243/95-ВР від 23 червня 1995 р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 116 від 22 січня 1996 р.

Наказ Міністерства оборони України "Про виконання робіт, надання платних послуг стороннім організаціям та населенню військово-будівельними, ремонтними та експлуатаційними організаціями і підприємствами Міністерства оборони України" N 302 від 27 грудня 1993 р.

Інструкція про організацію та планування перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом у Збройних Силах України. Затверджена наказом Міністерства оборони України N 354 від 25 листопада 1996 р.

Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України. Затверджене наказом Міністерства оборони України N 300 від 16 липня 1997 р.

Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час. Затверджене наказом Міністерства оборони України N 402 від 9 грудня 2002 р.

Порядок та умови проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна. Затверджені наказом Фонду державного майна України і Міністерства оборони України N 1549/241 від 26 липня 2000 р.

Положення про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду. Затверджене наказом Міністерства оборони України і Фонду державного майна України N 333/1697 від 17 вересня 2001 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 5 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво".