Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Коментар:

1. Об'єкт злочину - порядок виконання військового обов'язку в бою.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільно небезпечними діями і може проявитися в таких формах:

1) самовільне залишення поля бою під час бою;

2) відмова під час бою діяти зброєю.

Про поняття самовільне залишення, відмова, зброя див. коментар відповідно до статей 407, 402, 404 і 410.

Місце і час є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони розглядуваного злочину, за якими його перша форма відрізняється, зокрема, від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 407, ч. 3 ст. 408, а друга форма - від злочинів, передбачених ч. 3 ст. 402 і ч. 3 ст. 409 (у формі обману чи відмови від несення обов'язків військової служби).

Поле бою - це земельна, у т. ч. у межах населеного пункту, ділянка, морський чи повітряний простір, в якому ведеться бій, а час бою - це проміжок, упродовж якого цей бій триває. Початок і закінчення часу бою зазвичай визначаються наказами відповідного командира (начальника). Існування бою у його часовій і просторовій характеристиках свідчить про наявність бойової обстановки, поняття якої визначено у коментарі до ст. 402. Оскільки бойова обстановка може виникнути і в мирний час (у разі прикордонного конфлікту, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору тощо), то злочин, передбачений ст. 429, може мати місце і поза межами воєнного стану.

Самовільне залишення поля бою означає залишення місця не тільки в окопі, а й у будь-якому бойовому порядку під час наступу чи оборони, у т. ч. ухилення від ведення повітряного, протиповітряного чи морського бою. Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного командира (начальника), і в іншому випадку вони є самовільними.

Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, військової техніки з метою унеможливити їхнє застосування під час бою кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 411 і 429.

3. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військова службова особа, скажімо, сама, без дозволу вищого командира, залишає поле бою і наказує зробити таке саме своїм підлеглим, вона має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених статтями 424 і 429, а у разі не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові засобів ведення війни - і ст. 427.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Хоч у нормі ст. 429 це прямо не зазначено, дух закону підказує, що вказані дії повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту.