1. До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

2. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

3. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.

Коментар:

До ч. ч. 1 та 3. Ч. 1 ст. 46 ЗКУ визначає землі "іншого природоохоронного призначення" дуже нечітко, не даючи чіткої відповіді, які саме земельні ділянки слід відносити до цього різновиду земель. Проте проблеми це не породжує, оскільки жодних особливостей правового режиму з належності земельної ділянки до земель "іншого природоохоронного призначення" не випливає - ч. 3 коментованої статті, яка стосується порядку використання (режиму) цих земель, відсилає у порожнечу: закону, що визначав би режим земель саме "іншого природоохоронного призначення", немає.

Розглянемо чинне законодавство на предмет виявлення земель, що через свій природоохоронний режим можна було б віднести до земель "іншого природоохоронного призначення" (суто з теоретичних міркувань).

На наш погляд, до таких земель слід віднести охоронні зони, що встановлюються навколо об'єктів природно-заповідного фонду (п. "а" ч. 1 ст. 112 ЗКУ, розділ IV Закону України "Про природно-заповідний фонд України"). Території цих зон не належать до земель природно-заповідного фонду, проте мають особливий природоохоронний режим (ст. 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Також ст. 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести їх до земель іншого природоохоронного призначення. Так, наприклад, ст. 2 Указу Президента України "Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання" від 24.04.98 N 374/98 передбачено, що "на територіях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове, господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об'єктів.".

Н. Р. Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення150 (див. ст. ст. 60 - 64 ЗКУ та коментарі до ст. ст. 60, 61, 62, 63, 64 ЗКУ). Слід погодитися із таким підходом.

До земель іншого природоохоронного призначення також можна віднести водно-болотні угіддя, визначені відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (див. також постанову КМУ від 23.11.95 N 935 "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення", від 29.08.2002 N 1287 "Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення", наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.12.2002 N 524 "Про затвердження Структури, змісту і порядку ведення паспорта водно-болотного угіддя міжнародного значення").

Бакотська затока - водно-болотне угіддя міжнародного значення, що охороняється згідно із Рамсарською конвенцією151 .

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа). Правовою основою для формування екологічної мережі в Україні є Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки" від 21.09.2000 та "Про екологічну мережу" від 24.06.2004.

Поняття екологічної мережі наведене у ст. 3 Закону України "Про екологічну мережу". Ст. 5 Закону відносить до складових екомережі наступні елементи:

"а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) землі лісового фонду;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

е) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання - пасовища, луки, сіножаті тощо;

и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом."

Закон передбачає проектування екомережі шляхом розроблення зведеної схеми планування екомережі України, регіональних та місцевих схем планування екомережі (ст. ст. 14, 15 Закону). Об'єкти екомережі включаються до переліків (1) ключових територій, (2) буферних зон, (3) сполучних територій, (4) відновлюваних територій екомережі (ст. 16 Закону України "Про екологічну мережу"). Порядок включення територій до переліків об'єктів екомережі повинен визначити КМУ (ч. 2 ст. 17 Закону). Поки що цього не відбулося.

Ч. 1 ст. 18 Закону передбачає, що "включення … територій, що підлягають особливій охороні, до переліку територій та об'єктів екомережі не призводить до зміни режиму їх охорони та використання …". З іншого боку, можуть відбутися зміни в режимі інших територій: "режим охорони та використання буферних зон, сполучних і відновлюваних територій екомережі визначається згідно з відповідною схемою екомережі" (ч. 3 ст. 18 Закону).

Варто наголосити, що на даний час положення законодавства про екологічну мережу практично не реалізуються, незважаючи на їхній надзвичайно великий потенціал для справи охорони природних комплексів та екологічних систем.