Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Коментар:

Положення даної статті є новелою, привнесеною Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок" від 05.03.2009. До цього щодо права власності та постійного користування діяли правила, за якими право на земельні ділянки виникало виключно після його оформлення відповідними документами. Це правило було закріплено і у первинній редакції ЗКУ УРСР 1990 р., і в ред. 1992 р. (ст. ст. 22, 23). Таке ж правило було закріплено у ЗКУ УРСР 1970 р. (ст. ст. 20 - 22). ЗКУ УСРР 1922 р. аналогічного правила не містив, хоча й передбачав видачу певних посвідчуючих документів після державного запису (державної реєстрації) утворених землекористувань (ст. 193), вказуючи при цьому, що інші документи є недійсними та не є доказами законності землекористування (ст. 194). Викладене необхідно враховувати, маючи справу із земельними ділянками, права на які могли виникнути під час дії нечинних нині актів законодавства.

Щодо реєстрації прав на земельну ділянку див. коментар до ч. 1 ст. 202 ЗКУ.

Враховуючи, що на даний час через відсутність механізму реалізації Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та враховуючи положення п. 2 розд. II Закону України N 1878 від 11.02.2010, реєстрація прав на земельну ділянку відповідно до цього Закону не здійснюється. П. 3 розд. II Закону України від 05.03.2009 N 1066-VI (яким ст. 125 ЗКУ викладена у чинній редакції) передбачає, що "до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень … право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки" (див. коментар до ст. 126 ЗКУ). Щодо державної реєстрації земельних ділянок див. також ст. 202 ЗКУ та коментар до неї.