1. Джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;

2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

4) вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

2. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

3. Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині фінансування є:

1) кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів);

2) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.

4. У разі зменшення обсягу джерел фінансування державного бюджету певного типу порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, збільшення обсягу джерел фінансування державного бюджету іншого типу з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту державного бюджету.

Коментар:

1. Ч. 1 коментованої статті наводить вичерпний перелік можливих джерел фінансування бюджету. Однак перш ніж перейти до характеристики цих джерел, визначимо, що таке фінансування бюджету.

Згідно п. 51 ч. 1 ст. 2 БК України, фінансування бюджету - це надходження та витрати бюджету, пов'язані зі зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

З даного визначення випливає, що фінансування бюджету відбувається за рахунок коштів бюджету. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 2 БК України, бюджетні кошти (кошти бюджету) - це належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Надходження бюджету - це доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів (п. 37 ч. 1 ст. 2 БК).

Витрати бюджету - це видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів (п. 14 ч. 1 ст. 2 БК).

1.1. Одним з джерел фінансування бюджету коментована стаття Бюджетного кодексу називає кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень.

Державне запозичення - це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету (п. 19 ч. 1 ст. 2 БК). Відтак, кошти від державних запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих державою на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Натомість, місцеве запозичення - це операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету (п. 33 ч. 1 ст. 2 БК). Відтак, кошти від місцевих запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою відповідного міста на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету відповідно Автономної Республіки Крим чи міського бюджету.

Загалом же, запозичення - це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності, строковості, в результаті яких виникають боргові зобов'язання. Проте, незважаючи на зазначені ознаки бюджетного запозичення, їх не можна зводити винятково до кредитних відносин, оскільки загалом вони становлять специфічний вид управлінської діяльності держави в особі уповноваженого нею органу з приводу формування боргу та визначення його структури; управління боргом, його обслуговування, погашення, обліку та контролю.

Як правило, відносини у сфері бюджетних запозичень виникають, як необхідність балансування бюджету. Отже, державне запозичення можна визначити, як залучення державою, в особі Уряду, що діє через Міністерство фінансів або інший уповноважений фінансовий орган, грошових коштів, та/чи майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Залежно від суб'єкта здійснення запозичення, їх класифікують на державні та місцеві. Стаття містить також певну класифікацію бюджетних запозичень залежно від ринку розміщення запозичення та валюти здійснення запозичення: внутрішні бюджетні запозичення та зовнішні бюджетні запозичення.

Предметом бюджетного запозичення згідно з чинним законодавством можуть бути:

A. Цінні папери. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначає такі види цінних паперів, що можуть засвідчувати боргове зобов'язання бюджету, відповідно, державного або місцевого (Закон від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" / Голос України від 14.04.2006. - N 69):

• облігації місцевих позик;

• державні облігації України;

• казначейські зобов'язання України.

При цьому облігацією визнається цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення (Закон від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" / Голос України від 14.04.2006. - N 69).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій - в іноземній валюті.

Продаж облігацій здійснюють, відповідно, в національній або іноземній валюті. Погашення облігацій можна здійснювати грошима або майном, відповідно до умов розміщення облігацій.

Законодавство України дає змогу класифікувати державні облігації за низкою критеріїв. Отже, державні облігації України поділяють на:

• Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, які розміщують винятково на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їхньої номінальної вартості з виплатою доходу, відповідно до умов розміщення облігацій.

• Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основною умовою випуску та головним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання коштів, залучених від розміщення таких облігацій. Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовують винятково для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їхнього повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюють відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою, в особі Міністерства фінансів України, та отримувачем коштів.

Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим встановленням дати обслуговування, погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

• Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, які розміщують на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їхню номінальну вартість з виплатою доходу, відповідно до умов випуску облігацій.

За строком обігу державні облігації України можуть бути:

• довгострокові - понад п'ять років;

• середньострокові - від одного до п'яти років;

• короткострокові - до одного року.

За способом виплати доходів облігації класифікують на:

• Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачено виплату відсоткових доходів.

• Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами, відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

• Дисконтні облігації - облігації, які розміщують за ціною, нижчою, ніж їхня номінальна вартість. Різницю між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачують власнику облігації під час її погашення, і вона становить дохід (дисконт) за облігацією.

За видами державні облігації України можуть бути:

• іменними;

• на пред'явника.

За способом розміщення:

• у документарній формі;

• у бездокументарній формі.

Розміщення державних облігацій України здійснюють у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, які не визначені умовами розміщення, встановлює Міністерство фінансів України відповідно до законодавства.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюють у національній валюті, облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачують відповідно до умов їхнього випуску. Виплату доходів і погашення державних облігацій України здійснюють грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін (Закон від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" / Голос України від 14.04.2006. - N 69).

Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною на облігації, а під час одержання більш дешевого товару він отримує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

Розміщення облігацій внутрішніх державних позик здійснюється на добровільних засадах серед фізичних і юридичних осіб. Кожного року в законі України про державний бюджет на відповідний рік передбачено кошти на погашення державних облігацій, випущених за попередні роки. Рішення про випуск державних облігацій внутрішньої державної позики ухвалює Кабінет Міністрів України, що оформлюється відповідною постановою про випуски облігацій внутрішніх державних позик на відповідний рік.

Кошти, що надходять від розміщення державних облігацій, зараховують до державного бюджету на окремий рахунок.

Погашення облігацій внутрішньої державної позики здійснює Міністерство фінансів України через Національний банк України й уповноважених ним дилерів і брокерів, з коштів, отриманих для даних цілей від Міністерства фінансів України чи головного управління Державного казначейства України, в кінці строку, на який було випущено облігації. Проте існує також практика випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики. За допомогою державних цінних паперів цього типу держава здійснює на добровільних засадах заміну тих облігацій, за якими настав строк погашення. Заміну облігацій внутрішніх державних позик здійснюють, керуючись оцінкою їхньої вартості відповідним обсягом конверсійних дисконтних облігацій за ціною, нижчою їхньої номінальної вартості (постанова Кабінету Міністрів України N 1343 від 25.08.98 р. "Про випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року" / Офіційний вісник України від 10.09.98. - 1998. - N 34. - С. 42; постанова Кабінету Міністрів України N 1416 "Про другий випуск конверсійних облігацій внутрішньої державної позики 1998 року" від 10.09.98 р. / Офіційний вісник України від 01.10.98. - 1998. - N 37. - С. 30; постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.99 р. N 127 "Про випуск конверсійних дисконтних облігацій внутрішньої державної позики 1999 року"/ Офіційний вісник України від 19.02.99. - 1999. - N 5. - С. 50).

Також є можливим дострокове погашення облігацій внутрішньої державної позики у випадку випуску облігації з достроковим погашенням або виконання суб'єктами господарювання зобов'язань перед державним бюджетом. Учасниками операцій з дострокового викупу облігацій є суб'єкти господарювання, які мають відповідні зобов'язання перед державним бюджетом, власники державних облігацій, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, за умови виконання суб'єктами господарювання зобов'язань перед державним бюджетом (наказ Міністерства фінансів України від 05.05.2004 р. N 308 "Про затвердження Порядку здійснення дострокового погашення довгострокових державних облігацій з достроковим погашенням" / Офіційний вісник України від 11.06.2004. - 2004. - N 21. - С. 142. - Ст. 1460; наказ Міністерства фінансів України від 15.02.2001 р. N 82 "Про затвердження Порядку здійснення дострокового викупу державних облігацій за умови виконання суб'єктами господарювання зобов'язань перед державним бюджетом" / Офіційний вісник України від 30.03.2001. - 2001. - N 11. - С. 79. - Ст. 457).

Облігації внутрішньої державної ощадної позики розміщують серед фізичних і юридичних осіб - резидентів України на добровільній основі. Їх вільно продають установи уповноважених банків і вони є у вільному обігу серед фізичних та юридичних осіб - резидентів України. Погашення і виплату доходу за облігаціями здійснюють у валюті України. Рішення про випуск облігації внутрішньої державної ощадної позики ухвалює Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів випускає облігації, виступаючи гарантом їхнього своєчасного погашення.

Розміщення облігацій здійснюють за номінальною або курсовою вартістю уповноважені банки, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України, що уклали з Міністерством фінансів відповідні угоди. Уповноважені банки, що здійснюють розміщення облігацій, можуть викупити у Міністерства фінансів облігації (постанова Кабінету Міністрів від 25.08.98 р. N 1333 "Про затвердження переліку банків, уповноважених здійснювати розміщення та обслуговування облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1998 року" / Офіційний вісник України від 10.09.98. - 1998. - N 34. - С. 9; постанова Кабінету Міністрів від 05.02.97 р. N 138 "Про випуск облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року", п. 4 / Офіційний вісник України - 1997 р. - N 6. - С. 76).

Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюють відповідні договори.

Номінальна вартість облігацій зовнішніх державних позик України може бути виражена у національній або конвертованих іноземних валютах (наприклад, в Указі Президента України від 05.10.95 р. "Про випуск облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року" номінальна вартість облігацій виражена у доларах США). Облігації зовнішніх державних позик України оплачують винятково в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їхнього випуску (Указ Президента України від 05.10.95 N 912/95 "Про випуск облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року", п. 2 / Урядовий кур'єр від 07.10.95. - N 151).

Облігації зовнішніх державних позик України випускають процентними або з нульовим купоном, дисконтними. Вони можуть бути іменними або на пред'явника з вільним або обмеженим колом обігу.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава, що діє через Кабінет Міністрів України, в особі Міністерства фінансів України. Міністр фінансів України підписує від імені України відповідні документи та угоди, пов'язані з випуском, обігом та погашенням облігацій зовнішніх державних позик України.

Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фізичних осіб, засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на пред'явника і розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов'язань України у документарній формі видають сертифікат. У сертифікаті казначейського зобов'язання України зазначають вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, суму платежу, дату виплати грошового доходу, дату погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дату і місце видачі казначейського зобов'язання України, серію та номер сертифіката казначейського зобов'язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов'язання України також зазначається ім'я власника (Закон від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" / Голос України від 14.04.2006. - N 69).

Казначейські зобов'язання України за строком обігу можуть бути:

• довгострокові - понад п'ять років;

• середньострокові - від одного до п'яти років;

• короткострокові - до одного року.

Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.

Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов'язаннями України визначаються умовами їхнього розміщення. Умови розміщення казначейських зобов'язань України можуть передбачати їхнє погашення шляхом зменшення зобов'язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов'язання України на вартість цього зобов'язання.

Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов'язань України під час їхнього розміщення встановлює Міністерство фінансів України.

Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями України визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Отже, випуск та обіг державних цінних паперів передбачає специфічний вид управлінської діяльності держави, а також цілу систему організаційно-правових заходів на фінансовому та грошово-кредитному ринках.

Перелічені види цінних паперів український законодавець зачислює до категорії емісійних цінних паперів і роз'яснює, що вони засвідчують однакові права їхніх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). Крім того, їх визначають як боргові цінні папери, тобто такі, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання (Закон від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" / Голос України від 14.04.2006. - N 69).

За загальним правилом емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується дотримуватися умов їхнього випуску. Він повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбаченому законодавством України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність, відповідно до статті 198 Цивільного кодексу України - не допускається. Разом з тим у Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок" зазначено, що емісія державних облігацій України та казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Регулювання здійснюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їхнього випуску ухвалюють згідно з Бюджетним кодексом України. Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік (Закон від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" / Голос України від 14.04.2006. - N 69).

B. Боргові угоди. Борговими угодами можна вважати кредитні угоди (угоди про позику) та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених законом України про Державний бюджет України. Угоди щодо державного запозичення укладає Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України. Угоди щодо зовнішнього державного боргу укладає Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням норм міжнародного права. Кредитні угоди та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування загального фонду державного бюджету, набирають чинності з моменту їхнього підписання. Щодо кредитних угод та інших документів, якими оформляють державне запозичення в межах, не передбачених законом України про Державний бюджет України, а також угоди про позики на інституційні та інвестиційні проекти розвитку, які залучає держава або забезпечує державні гарантії, то вони набувають чинності після надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України. Для прикладу, за правилами МБРР, якщо Угода не набула чинності протягом 18 місяців після її затвердження на Раді Директорів Світового банку, то її анулюють. У деяких випадках існує ще процедура підтвердження чинності Угоди Радою Директорів міжнародної фінансової організації.

Порядок відображення операцій, пов'язаних із державним боргом під час планування та виконання державного бюджету, затверджений наказом Міністерства фінансів України, визначає боргові угоди як угоди, за якими виникають боргові зобов'язання держави унаслідок державного запозичення або іншими шляхами, передбаченими законодавством України (наказ Міністерства фінансів України від 28.01.2004 N 42 "Про затвердження Порядку відображення операцій, пов'язаних з державним боргом, при плануванні та виконанні державного бюджету" / Офіційний вісник України від 12.03.2004. - 2004. - N 8. - С. 241. - Ст. 510).

Зовнішніми кредиторами України є міжнародні економічні та фінансові організації, окремі держави й окремі суб'єкти економічної та фінансової діяльності.

Перші зовнішні державні позики Україна здійснила ще в 1992 р. Сьогодні найбільшими кредиторами України є міжнародні фінансові організації, передусім, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Україна вступила у Міжнародний валютний фонд та Світовий банк у 1992 р., відповідно до Закону України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" (Закон України від 03.06.92 N 2402-XII "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" / Відомості Верховної Ради України від 18.08.92. - 1992. - N 33. - Ст. 474; постанова Кабінету Міністрів України від 20.06.2006 р. N 844 "Про затвердження Стратегії співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2006 - 2008 роки" (ст. 2) / Офіційний вісник України від 05.07.2006 - 2006. - N 25. - С. 74. - Ст. 1827).

План співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями - окремий розділ Державної програми економічного і соціального розвитку України на календарний рік, який розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції за поданням відповідних центральних органів виконавчої влади.

Згідно з Порядком ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, затвердженим постановою КМУ  від 26 листопада 2008 р. N 1027, проекти поділяються на системні та інвестиційні. 

Системні проекти - проекти, спрямовані на підтримку реформ в Україні, в рамках яких фінансові ресурси, які надає міжнародна фінансова організація, використовують для збалансування державного бюджету. Головним розпорядником коштів державного бюджету в рамках системних проектів є Міністерство фінансів України.

Інвестиційні проекти - проекти, які впроваджують юридичні особи на умовах фінансової самоокупності та передбачають обов'язкове співфінансування проекту; проекти розвитку інституційної спроможності центральних органів виконавчої влади, організацій та установ, у рамках яких погашення та обслуговування позик міжнародних фінансових організацій здійснюють за рахунок коштів державного бюджету.

Повноваження щодо взаємодії та співпраці з міжнародними фінансовими установами безпосередньо здійснюють:

• Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. Саме це Міністерство є відповідальним за координацію роботи з підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримують міжнародні фінансові організації.

• Міністерство фінансів України, що забезпечує зарахування коштів, передбачуваних у проектах, до державного бюджету на відповідний рік з урахуванням плану співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями; здійснює контроль за цільовим використанням бенефіціаром коштів міжнародної фінансової організації, розглядає та погоджує платіжні документи; має право зупинити або скасувати право бенефіціара отримувати кошти міжнародної фінансової організації у разі несвоєчасного або неповного обслуговування та погашення позики в рамках договору між Міністерством фінансів та бенефіціаром тощо.

• Національний банк України.

• Міністерство закордонних справ.

• Міністерство юстиції України.

• Інші уповноважені суб'єкти: відповідальний виконавець (міністерство або інший центральний орган виконавчої влади) - головний розпорядник коштів державного бюджету, який уповноважений Кабінетом Міністрів України здійснювати підготовку та реалізацію проекту; бенефіціар - юридична особа, яка отримує кошти міжнародної фінансової організації в рамках інвестиційного проекту; представник позичальника або гаранта - особа, уповноважена від імені України виконувати дії згідно з договором між Україною та міжнародною фінансовою організацією.

Ухвалення рішення щодо реалізації проекту економічного і соціального розвитку України, які підтримують міжнародні фінансові організації - процес складний і тривалий. Можна визначити певні стадії проходження проекту: ініціювання проекту; підготовка проекту; переговори між Україною та міжнародною фінансовою організацією, з підписанням відповідного протоколу; підтвердження результатів переговорів Кабінетом Міністрів України; надання згоди на обов'язковість міжнародного договору Верховною Радою України; реалізація проекту; завершення реалізації проекту та звіт.

1.2. Ще одним джерелом фінансування бюджету, однак лише державного, коментована стаття Бюджетного кодексу називає кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації). Віднесення коштів від приватизації державного майна та загалом від процесу приватизації виключно до джерел фінансування державного бюджету видається не зовсім логічним, оскільки якщо припустити, що майно, яке виставляється на приватизацію, хай навіть воно перебуває в державній власності, до моменту початку процесу приватизації прямо чи опосередковано виступало джерелом наповнення не лише державного, але й відповідного місцевого бюджету, в межах території якого воно знаходилося чи перебувало, відтак спрямування коштів від приватизації такого майна до державного бюджету позбавляє відповідний місцевий бюджет додаткового джерела його потенційного фінансування.

1.3. Джерелом фінансування державного та місцевих бюджетів визнаються також повернення бюджетних коштів з депозитів, а також надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів. Порядок випуску та обігу цінних паперів визначається окремими законами України.

1.4. Серед джерел фінансування бюджету коментована правова норма передбачає також вільний залишок бюджетних коштів. Вільний залишок бюджетних коштів - це сума коштів, яку складає різниця між залишком коштів загального фонду бюджету та оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду. Ці кошти, згідно з ч. 4 ст. 14 коментованого Кодексу, використовуються на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет), як правило, в якості джерела фінансування дефіциту (профіциту) бюджету. Ряд учених вважають, що продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників бюджетних коштів на ринку міжбанківських кредитів може стати важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними методами. Такий механізм, на думку багатьох фахівців, може бути потужним важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та підвищення кредитного потенціалу економіки.

2. Частиною 2 коментованої статті встановлено, що джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Заборонний характер цього положення означає неможливість емісійного кредитування Національним банком України Уряду України в умовах бюджетного дефіциту (профіциту), а також з метою покриття інших бюджетних витрат. Це положення випливає із принципів незалежності Національного банку України, його самостійності та виключних повноважень щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Крім цього, це засвідчує принцип розмежування фінансової компетенції державних органів, а відтак, і коштів бюджету та фінансово-кредитних ресурсів Національного банку України.