1. Шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

2. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Коментар:

Коментована стаття встановлює особливості відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності. Поняття крайньої необхідності розкривається безпосередньо у коментованій статті, відповідно до якої крайньою необхідністю визнається завдання шкоди в результаті вчинення особою дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. У порівнянні з кримінальним законодавством цивільне законодавство розширяє межі дій, які можна визнати вчиненими у стані крайньої необхідності. Дії в стані крайньої необхідності є правомірними, тобто коментована стаття є одним із прикладів, що розкриває положення ч. 4 ст. 1166 ЦК про відшкодування шкоди, завданої правомірними діями.

Відповідно до коментованої статті ознаками крайньої необхідності є:

а) завдання шкоди в результаті вчинення певних дій. Тобто поведінка у стані крайньої необхідності завжди є активною;

б) дії у стані крайньої необхідності спрямовані на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи. Фактично у стані крайньої необхідності особа діє на користь якоїсь третьої (фізичної або юридичної) особи, правам та інтересам якої загрожує небезпека. Небезпека може бути викликана як діями людини, так і будь-якими нелюдськими факторами, наприклад стихійним лихом, поведінкою тварин, порушенням роботи технічних пристроїв та систем тощо;

в) неможливість усунути небезпеку, що загрожувала правам та інтересам особи іншими засобами. Тобто лише завдання шкоди дозволяло відвернути таку небезпеку.

У Кримінальному кодексі України (ст. 39) передбачена ще одна умова, якої немає в ЦК України - розмір завданої шкоди не повинен перевищувати розміру шкоди відверненої. Проте ця обставина не має значення для застосування режиму, встановленого коментованою статтею.

Коментована стаття як загальне правило визначає, що шкода, завдана в стані крайньої необхідності, відшкодовується особою, яка її завдала. В подальшому особі, яка відшкодувала шкоду, надається право звернутися з регресною (зворотною) вимогою до особи, в інтересах якої вона діяла. Це пов'язано із тим, що потерпілим в даних відносинах стає особа, яка не вчиняла ніяких протиправних діянь та стала жертвою обставин, що носять випадковий характер.

Разом з тим частина 2 статті, що коментується, надає можливість прийняття судом іншого рішення. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може:

а) покласти обов'язок відшкодування шкоди на особу, в інтересах якої діяла особа, що завдала шкоди;

б) зобов'язати кожну особу відшкодувати шкоду в певній частці. В даному випадку можна говорити про зобов'язання відшкодування шкоди з множинністю осіб на стороні боржника. Відповідальність особи, яка завдала шкоди, та особи, в інтересах якої були вчинені дії в стані крайньої необхідності, є дольовою. Разом з тим суми відшкодування, покладені на кожну особу, визначаються судом та можуть бути нерівними;

в) звільнити від відшкодування шкоди кожну особу повністю або частково.