Стаття 180. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

3. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

4. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

5. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

6. Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

7. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

8. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

9. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

10. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

11. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

12. Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 180 Цивільного процесуального кодексу України

1. Допит свідка - це логічна і психологічна діяльність особи, яка бере участь у справі та суду, спрямована на одержання від свідка усних показань, що мають значення для справи.

Допит свідка є процесуальною формою здобуття та дослідження одного із засобів доказування - показів свідка. Саме через недотримання встановленої законом процесуальної форми не можуть бути використані як показання свідків письмові пояснення громадян. Вони можуть бути прийняті судом як письмові докази.

2. Умови та порядок допиту свідка в цивільному процесі характеризується наступним: 1) свідок вперше допитується в суді; 2) гласність; свідок не може бути допитаний віч-на-віч; 3) час та місце допиту свідка залежить від суду; 4) суд бере активну участь у допиті свідка.

3. Кожен свідок допитується окремо. Послідовність допиту свідків встановлюється судом. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення судового засідання. У разі відкладення судового засідання або оголошення перерви, з'являтися в наступне судове засідання свідки не зобов'язані. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Це може бути викликано станом здоров'я свідка, виробничою необхідністю та іншими поважними причинами.

4. З урахуванням специфіки цивільного процесу можна виділити 8 стадій допиту свідка: 1) підготовка допиту; 2) анкетування свідка; 3) попередження про відповідальність та присяга; 4) розповідь свідка; 5) встановлення психологічного контакту; 6) перехресний допит; 7) фіксація показань свідка; 8) оцінка показань свідка.

I. Підготовка допиту включає:

1.1. Визначення мети допиту. Мета допиту - одержати від свідка інформацію, що має доказове значення. Допит може проводиться з метою отримання нової інформації або перевірки чи уточнення наявної, отриманої з інших джерел. Коло обставин, що підлягають з'ясуванню під час допиту, називають предметом допиту. Він формується після вивчення та аналізу матеріалів справи.

1.2. Збір та вивчення відомостей про свідка. Потрібно встановити його стосунки з іншими учасниками процесу, соціальне оточення, психологічні особливості, місце роботи, коло спілкування. В ході допиту та оцінки показань свідка ці обставини потрібно враховувати.

1.3. Отримання спеціальних знань, які можуть знадобитися під час допиту. Це потрібно, коли проводиться допит спеціалістів та фахівців у певній сфері або з приводу обставин, які таких знань потребують. Знання ознак та закономірностей явищ, для з'ясування яких планується допит, дозволить правильно сформулювати запитання, обрати їх логічну послідовність і, при потребі, змінити тактику допиту.

1.4. Визначення тактичних та психологічних прийомів допиту. Прийоми підбираються індивідуально для кожного свідка, з урахування їх психологічних, статевих, професійних та інших особливостей. Доцільно обміркувати послідовність застосування тих чи інших прийомів допиту.

1.5. Складання плану допиту. План допиту включає питання, які потрібно задати свідкові для досягнення мети допиту. Їх підготовку почати можна із запису фактів, що підлягають встановленню. Наприклад: факт N 1 - місце перебування відповідача з 01.01.2002 р. по 07.01.2002 р.; факт N 2 - час передачі грошей відповідачу і т. д.

Далі щодо кожного факту потрібно сформулювати запитання, які цей факт характеризують. Доцільно використовувати 5 типів питань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Але прямих питань потрібно уникати. Наприклад, для встановлення факту N 1 можуть бути задані такі питання: 1) Хто був із відповідачем 01.01.2002? 2) Що робив відповідач 01.01.2002 р? 3) Чому він це робив? 4) Коли відповідач змінив місце перебування? Найгірше з усіх можливих запитань - де був відповідач з 01.01.2002 р. по 07.01.2002 р.?

Чим більше запитань - тим легше обрати кращі і сформувати послідовність.

У плані доцільно передбачати варіанти питань в залежності від тієї чи іншої відповіді свідка. На зразок алгоритму: "якщо так, то..., якщо ні, то...".

1.6. Прогнозування дій іншої сторони. Під час допиту свідка протилежна сторона теж буде ставити йому запитання, можливо навіть першою. Тому потрібно сформулювати питання, які цікавлять і протилежну сторону.

1.7. Прогнозування поведінки допитуваного під час допиту. Потрібно підготуватися до різних варіантів розвитку ситуації під час допиту та обдумати можливі дії у відповідь.

Підготовка допиту свідка відбувається поза судом.

II. Анкетування свідка.Цю частину допиту здійснює суд. Відповідно до ч. 3 ст. 180 ЦПК, перед допитом свідка суд встановлює його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки з сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Головуючий роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

III. Попередження про відповідальність і приведення до присяги. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.

Кримінальна відповідальність свідка передбачена ст. 384 КК. Відповідно до цієї статті завідомо неправдиве показання свідка... в суді... - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Відповідно до ст. 385 КК відмова свідка від давання показань... у суді... - караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Головуючий приводить свідка до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

IV. Розповідь свідка.Відповідно до ч. 7 ст. 180 ЦПК допит свідка починається з пропозиції головуючого розповісти все, що йому особисто відомо по даній справі. Свідок надає інформацію у вигляді довільної розповіді.

Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту свідка, перш за все, залежить від психологічної позиції - бажає він давати правдиві показання чи збирається приховувати правду49.

V. Встановлення психологічного контакту із свідком. Вже на попередній стадії, під час вільної розповіді, особам, які беруть участь у справі потрібно намагатися встановити психологічний контакт із свідком. Для цього потрібно спостерігати за ним, дивитися у вічі, хитати головою на знак розуміння та ін. Це так званні невербальні способи.

Вербальними способами встановлення психологічного контакту є 1) звернення до закону; 2) збудження інтересу до допиту чи допитуючого; 3) звернення до логіки; 4) підвищення емоційного стану - збудження.

Особливість допиту свідка в цивільному процесі в тому, що на встановлення психологічного контакту немає часу.

VI. Перехресний допит.Перехресний допит полягає в тому, що кожна із сторін задає свідкові запитання. Питання - основний інструмент допитувача. За цільовим призначенням питання поділяються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадаючі, контрольні, співставляючі, деталізуючі, спрямовуючі та ін.

Ось основні правила допиту свідка, сформульовані ще наприкінці позаминулого століття П. Сергеїчем:

1) не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;

2) не питати про те, що не має значення;

3) не давати випадкових питань;

4) встановлювати джерело інформації свідка. Не допускати показань з чужих слів;

5) зупинитися вчасно;

6) питати так, щоб свідок не міг вгадати очікуваної відповіді;

7) відокремлювати факти від суб'єктивної думки свідка про ці факти50.

До цього можна додати, що питання повинні бути конкретними і торкатися однієї обставини.

Вважається, що недоцільно використовувати навідні питання. Таку думку упродовж тривалого часу обстоюють різні автори. У практиці американських адвокатів, навпаки, вимагається, щоб усі питання були такими. Можлива відповідь на більшість із них - "так" або "ні". Ідея використання навідних запитань полягає в тому, що вони дають змогу особі, яке веде допит, висвітлювати інформацію, корисну для справи. Вони ефективні, коли допитувач сам знає відповідь на питання, і не звертається до свідка з питанням "чому"51.

Цивільне процесуальне законодавство не містить вимог до питань свідкові чи іншим учасникам. Однак у ч. 9 ст. 180 ЦПК зазначено, що головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Таким чином, некоректними вважаються образливі, навідні та неналежні питання. Їх можна ставити, але суд їх може зняти, якщо про це клопочуть інші особи, які беруть участі у справі.

Потрібно завчасно продумати послідовність постановки питань, щоб одне слідувало з іншого і було його логічним продовженням. Визначена послідовність та предметна спрямованість питань називається програмою допиту52. Допит рекомендують розпочинати з питань, які не викликають негативної реакції, далі давати нейтральні питання, потім - суттєві, які цікавлять допитувача53.

Наступне запитання потрібно задавати після того, як свідок відповів на попереднє. Не потрібно задавати питання, на які можна одержати небажану відповідь54.

Відповідно до ч. 8 ст. 180 ЦПК суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Отже суд не вправі ставити питання до завершення допиту сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Несвоєчасне питання судді може зламати заплановану послідовність допиту, а деколи звести нанівець намагання сторони розкрити свідка. Тому така норма відповідає духу змагальності.

Формулювання питань повинно бути індивідуальним, враховувати особливості допитуваного, його фізичні і психологічні особливості, відношення до справи. Одна й та сама обставина у різних осіб повинна з'ясовуватися по-різному55.

Р. Гарріс, книжка якого "Школа адвокатури" є без сумніву, одним із найкращих посібників молодим адвокатам, рекомендує ніколи не допитувати своїх свідків повторно та не сумніватися в їх правдивості. Не потрібно також повторювати запитання, на які отримана бажана відповідь, не пропонувати свідкам одні й ті самі запитання по суттєвим обставинам, якщо протиріччя вже встановлено56.

Найбільшу складність під час допиту становить викриття завідомо неправдивих показань. Це явище вражає своїм масштабом: неправдиві показання було виявлено у 54 % вивчених справ57.

Методика викриття завідомо неправдивих показань включає в себе:

1) оцінка загальної правдоподібності показань та встановлення неправдивих. Для цього потрібновстановити чи могла особа в описуваних нею умовах сприйняти те, про що дає показання; чи могла бути така кількість об'єктів чи суб'єктів; чи могли події відбуватися у такій послідовності; чи могли ті чи інші предмети мати властивості, про які повідомляє свідок58.

Потрібно перевірити внутрішню відповідність окремих частин показань; перевірити відповідність показів іншим доказам; спостерігати за поведінкою та емоціями свідка.

Явища зовнішнього світу відбуваються у супроводі та у зв'язку з іншими явищами. Жодна подія не може існувати сама по собі. Розповідь свідка складається з декількох фактів. Якщо вони дійсні - вони будуть поєднуватися з багатьма іншими фактами. Якщо показання неправдиві, то при всьому мистецтві вигадки, події, повідомлені свідком, не можуть підійти до навколишніх фактів у всіх своїх дрібницях59.

2) виявлення мотиву неправдивих показань.Причини неправдивих показань завжди пов'язані з мотивом. Таким може бути небажання псувати стосунки із іншими особами; страх помсти; намагання скрити власну негідну поведінку; намагання допомогти чи зашкодити особі, що бере участь у справі та ін.

3) викриття неправдивих показань. В літературіпропонуються різні тактичні прийоми виявлення протиріч у показаннях свідка:

·допитувати свідка від загального до конкретного. Конкретне не повинно суперечити загальному. Питання повинні бути побудовані з розрахунком на поступове звуження кола фактів, що встановлюються. Потрібно враховувати, що допитуваний може виявити у питаннях невідомі йому відомості і скорегувати наступні показання60;

·використовувати раптові запитання. Умисно перескакувати через декілька логічних, з точки зору послідовності, запитань. Якщо свідок не знає як відповісти на запитання, він або на ходу придумає неправдиве пояснення або скаже правду;

·поступово підводити свідка до головного питання61. Таким чином, досягається маскування головних питань другорядними;

·допитувати по епізодам. Застосування цього прийому доцільно тоді, коли є відомості про те, що допитуваний, можливо буде давати неправдиві показання, або якщо такі виявляються на початку вільних пояснень. Ефективним є відступ від традиційної послідовності допиту і проведення його по окремим фактам. Зміна послідовності у допиті порушує продуманий свідком план показів, відсутність часу не дозволяє йому зосередитися на обмірковуванні взаємозв'язку та логічної чіткості показань62;

·демонструвати докази, що спростовують неправдиві показання;

·здійснювати логічний аналіз протиріч між фактами та показаннями свідка;

·створювати враження про повну обізнаність допитувача з обставинами справи;

·приховувати інформацію63;

·деталізувати отриману від свідка інформацію;

·ставити додаткові та уточнюючі запитання;

·витягувати свідка на спір;

·надавати свідкові додаткову інформацію, яка у нього відсутня і врахування якої впливає на його мотивацію або оцінку фактів;

·надати свідкові можливість висловити всю неправду, навіть допомоги йому підсилити її з метою полегшення наступного викриття ("провокація неправдивих показань");

·задавати питання, на які потрібна розширена відповідь. Чим більше неправдивих свідчень повідомить допитуваний, тим легше їх виявити, оскільки їх неможливо продумати до дрібниць, а тим більше зберегти у пам'яті64.

Потрібно пам'ятати, що свідок утаює саме те, що ви хочете викрити. Якщо вам потрібна відповідь на питання, не задайте цього питання. В протилежному випадку, свідок зрозуміє, до чого це питання, і намагатиметься не сказати те, що вам потрібно65. Робіть вигляд, що вірите свідкові.

Найскладніше викрити неправдивість показань, які лише частково не відповідають дійсності. За словами Р. Гарріса, хороший брехун - не той, хто вигадує факти, а той, хто пристосовує їх. Найкращий брехун той, хто вміє додати найменше брехні до дійсних обставин66.

4) спонукання до правдивих показань. Спонукання здійснюється шляхом психологічного впливу на свідка з метою стимулювання до правдивих показань. Зміна мотивації здійснюється переконанням у неправильності зайнятої позиції, роз'ясненням правових наслідків завідомо неправдивих показань, апелюванням до позитивних сторін особистості свідка.

Психологічний вплив припустимий лише у межах, коли він залишає свідкові альтернативу поведінки67.

Психологічний вплив на свідка досягається такими методами:

- підтримання стану збудження, створення емоційної напруги.Свідок завчасно інформується про час та місце розгляду справи. З моменту отримання повістки до судового засідання він неодноразово уявляє себе в суді, думає що саме він розкаже суду. Ці роздуми формують у нього певний психологічний настрій, так би мовити "психологічну установку". Раптова зміна цього стану, виведення свідка із емоційної рівноваги дестабілізує його дії. Емоційний вплив здійснюється голосом, інтонацією, жестами, мімікою та ін.

Постійність збудження передбачає розумову діяльність людини, основою якої є систематичне повернення до співставлення певних фактів, що перебувають у сфері збудження, з іншими фактами, спроби передбачити можливі логічні зв'язки між питаннями допитувача, продумування своїх пояснень, утаювання фактів, підготовка нових фактів, що підтверджують опрацьовану неправдиву версію68. У стані емоційного напруження свідок може обмовитися. Тобто надати правильну інформацію, яку він бажав утаїти.

- форсування допиту. Темп допиту має важливе значення. Коли на питання треба відповідати швидко, без роздумів, то свідок може обмовитися. Свідка потрібно стимулювати до відповіді, не давати йому пауз для роздумів, заповнювати її спонукальними словами, наприклад: "Свідок, відповідайте!", "Суд чекає!". Можливе поєднання форсованого та уповільненого темпу. Малозначні питання рекомендується задавати повільно, а під час опитування з приводу суттєвих фактів темп допиту потрібно збільшувати69.

VII. Фіксація показань свідка.Доказове значення будуть мати лише ті покази, які зафіксовані в протоколі судового засідання. Тому представник повинен слідкувати, щоб секретар записував ті чи інші відповіді. Можна навіть повторити ту чи іншу фразу, вимовлену свідком.

До запровадження в судах систем фіксації процесу, показання свідка доцільно фіксувати з допомогою диктофона.

VIII. Оцінка показань свідка. Оцінка показань свідка здійснюється як під час допиту, так і в судових дебатах. На оцінку достовірності показань свідка впливають такі фактори: 1) моральність особи; 2) ступінь та характер зацікавленості свідка; 3) фізичні та психічні особливості; 4) об'єктивні умови сприйняття фактів; 5) відповідність показань іншим доказам, відсутність протиріч у самих показань70.

5. Відповідно до ч. 12 коментованої статті суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Іншими словами, додатковий допит свідків може бути одночасним.

Додатковий допит кількох свідків одночасно може проводитися лише для з'ясування причин розходження у їх показаннях. Правова регламентація такого виду допиту в ЦПК відсутня. Через це очна ставка практично не використовується. Вважаємо, що тут має застосовуватися аналогія закону. Очну ставку потрібно проводити за правилами, встановленими КПК.

Замість одночасного допиту може використовуватися інший спосіб перевірки правдивості показань - повторний допит свідка. Відповідно до ч. 11 ст. 180 ЦПК свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Під час повторного допиту у свідка слід з'ясовувати причини розбіжностей його показань з іншими доказами у справі. Доцільно проводити повторний допит в тому самому судовому засіданні, щоб свідок не мав можливостей обдумати свої нові показання, в тому числі узгодити їх з зацікавленими учасниками процесу.