У разі укладення договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, що мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані страховиком.

Страхувальник звільняється від цього обов'язку відносно загальновідомих відомостей, а також відомостей, що відомі або повинні бути відомі страховику.

У разі неповідомлення страхувальником відповідних відомостей або повідомлення ним неправильних відомостей страховик має право відмовитися від договору.

Коментар:

Як відомо, договір морського страхування - це договір відповідно до якого страховик приймає на себе ризик збитків страхувальника або вигодонабувача. Саме тому, страховик має право на надання йому повної інформації про обставини, що мають значення для визначення ступеню ризику. Маючи таку інформацію страховик може прийняти рішення як про укладання договору страхування, так і про відмову від його укладання, а також від наявної інформації залежить зміст відповідного договору морського страхування.

Вказана інформація надається в заяві, що подається до страховика. Зразок такої заяви розробляється самим страхувальником і містить примірний перелік необхідних відомостей. Так, за загальним правилом, при страхуванні судна страхувальник повинен повідомити точні дані про судно (тип, назва, рік побудови, прапор судна, власник судна, клас судна, валова місткість тощо), а також вказати розмір страхової суми; при страхуванні на рейс - пункти початку і закінчення рейсу, його тривалість, пункти заходу; при страхуванні на певний строк - район плавання і строк страхування тощо.

У разі страхування вантажу страхувальник повинен вказати: точну назву вантажу, відомості про тару або упаковку, число місць, вагу вантажу, номер і дату коносамента і інших перевізних документів, вид транспорту, спосіб відправки вантажу (навалом, насипом, наливом тощо), пункти відправлення, перевантаження і призначення вантажу, дату відправки, страхову суму тощо.

При цьому, як вказує коментована стаття, окрім інформації, запитаної страховиком, страхувальник зобов'язаний повідомити страховику про всі інші обставини, що мають істотне значення для визначення ступеню ризику. Так, наприклад, при перевезенні вогненебезпечних або вибухових речовин, страхувальник повинен повідомити про це страховика незалежно від наявності запиту від нього.

Частина 2 коментованої статті визначає випадки, коли страховик втрачає право на відмову від договору морського страхування незалежно від того, чи повідомив йому страхувальник інформацію, що має істотне значення для визначення ступеню ризику. Такими є відомості, що є загальновідомими чи вони відомі або повинні бути відомі страховику.

Так, наприклад, страховик запросив від страхувальника надання йому певних відомостей про судно чи вантаж. Проте, не отримавши цих відомостей від страхувальника, страховик уклав відповідний договір морського страхування. Тобто, таким чином страховик прийняв на себе ризик несприятливих для себе наслідків. В подальшому при настанні цих несприятливих наслідків, страховик не може, посилаючись на ч. 2 ст. 243 Кодексу відмовитися від договору.

Частина 3 ст. 243 Кодексу в якості підстави для відмови страховика від договору морського страхування (тобто, відмови від виплати страхового відшкодування) зазначає неповідомлення страхувальником відповідних відомостей або повідомлення страхувальником неправильних відомостей. В даному випадку, доведення відсутності своєї вини покладається на страхувальника. За наявності вини страхувальника, страховик звільняється від обов'язку сплати страхового відшкодування (якщо воно вже було виплачено - має право вимагати його повернення) та зберігає право на належну йому страхову премію в повному обсязі.