1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.

4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.

5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

6. Правові наслідки, встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Коментар:

1. Частина перша коментованої статті ставить на один щабель підстави недійсності шлюбу, що визначені у ч. 1 - ч. 3 ст. 39 СК, та підстави недійсності шлюбу, що передбачені у статтях 40, 41 СК, за умови, що вони призвели до визнання названого шлюбу недійним у судовому порядку, у відношенні правових наслідків, що ними породжуються. Такими правовими наслідками є невиникнення між особами, що уклали недійний шлюб, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами. Наприклад відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Частина 1 коментованої статті має виключення. Деякі правові наслідки укладення недійсного шлюбу зберігають свою силу і після визнання його недійним. Так, відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК України у разі визнання шлюбу недійним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Правові наслідки недійсності шлюбу можна поділити на дві категорії у залежності від інформаційної та інтелектуально-вольової складової дій жінки та чоловіка, тобто від того, чи знали вони або могли знати, що укладають недійний шлюб. До першої можна віднести ті правові наслідки, що настають у випадку, коли і жінка, і чоловік знають або не можуть не знати, що укладають шлюб, який є недійним (ст. 39 СК), або який визнається недійним за рішенням суду (ст. 40 СК), або який може бути визнаний недійним за рішенням суду (ст. 41 СК). До другої категорії відносяться правові наслідки недійсності шлюбу, коли або жінка або чоловік, укладаючи шлюб, що містить наслідки щодо недійсності, не знала (не знав), про перешкоди до реєстрації шлюбу.

У порівнянні із правовими наслідками недійсності шлюбу, що визначені у ст. 46 СК (особливі правові наслідки недійсності шлюбу), правові наслідки недійсності шлюбу мають відмінності за суб'єктним складом. Відповідно до змісту ст. 45 СК, правові наслідки недійсності шлюбу настають для обох його сторін, тобто як для чоловіка, так і для жінки, що знаходилися у недійсному шлюбі. Водночас, відповідно до ст. 46 СК, правові наслідки недійсності шлюбу настають лише для того із "подружжя", який знав або не міг не знати про обставини недійсності шлюбу, що перешкоджають його реєстрації. І навпаки, правові наслідки недійсності шлюбу, не настають для того із "подружжя", який не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Варто зазначити, що статті СК, які визначають підстави недійсності шлюбу, статті 39 - 40 СК, не акцентують увагу на названому інформаційному та інтелектуально-вольовому моменті реєстрації шлюбу, тому коли одна із осіб такого шлюбу, при застосуванні підстав його недійсності у спрощеному порядку, тобто органами РАЦСу (ст. 39 СК), чи у судовому порядку (стаття 40 - 41 СК), зацікавлена у застосуванні не загальних правових наслідків, що визначені у коментованій статті, а спеціальних, що визначені у ст. 46 СК, має зазначити про це, наголошуючи про те, що вона у момент укладення шлюбу не знала і не могла знати про обставини, що перешкоджають реєстрації шлюбу.

Йдучи від зворотного заперечення правових наслідків, що породжуються шлюбом, констатує його відсутність, зокрема за підставами його недійсності. Водночас назване правило діє лише у відношенні загального правила настання правових наслідків недійсності шлюбу.

2. На майно, набуте протягом недійсного шлюбу, не розповсюджується режим спільної сумісної власності. Назване правило є аналогічним положенням ст. 355 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 355 ЦК спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. СК у ч. 1 ст. 60 визначає презумпцію спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям, у разі, коли шлюб є правозгідним. У разі ж коли шлюб містить ознаки недійсності, за загальним правилом, на майно, що набуте жінкою та чоловіком під час такого шлюбу, розповсюджується режим спільної часткової власності. Режим спільної часткової власності може викликати труднощі у разі поділу майна. У даному аспекті слід мати на увазі, що при визначення часток у спільній власності, до уваги необхідно брати не лише грошові вкладення кожного із осіб у придбання майна, а також випадки, коли майно придбано (виникло) у результаті праці названих осіб. Наприклад випадки, коли чоловік особистою працею брав участь у будівництві будинку. Не виключається також можливість, при визначенні часток кожного із подружжя у придбанні майна за час недійного шлюбу, брати до уваги працю чоловіка або дружини по веденню домашнього господарства, вихованню дітей тощо, так як обсяг домашньої праці теж може бути обчислений у грошовому еквіваленті.

3. Досить складним питанням, не дивлячись на вичерпність змісту ч. 3 коментованої статті, є проблема повернення аліментів, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була у недійному шлюбі. У даному випадку сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більше як за останні три роки. Недійсність шлюбу утворює підставу безпідставності отримання грошових коштів тією особою, яка отримувала аліменти від іншої особи. Недійсність шлюбу є підставою для повернення грошових коштів, які набуті без достатньої правової підстави. Утім апелювання ч. 3 коментованої статті до порядку повернення аліментів, що визначений у ЦК України, дає підстави для застосування щодо визнання підстав повернення аліментів п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Названа стаття, по-перше, відмежовує підстави виплати аліментів на добровільній підставі, тобто за згодою чоловіка та жінки, та на підстави рішення суду (ст. 77 СК), які за загальним правилом заперечують можливість повернення безпідставно набутих аліментів, від підстав сплати аліментів на підставі рішення суду, які не заперечують повернення безпідставно набутих аліментів у порядку ч. 3 коментованої статті. У разі надання аліментів у позасудовому порядку, тобто у добровільному порядку на підставі вільної згоди сторін, застосовується п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК, і відповідно не застосовується ч. 3 ст. 45 СК щодо повернення аліментів. По-друге, навіть коли аліменти надавалися у добровільному порядку на підставі згоди сторін, необхідно брати до уваги, що до домовленості сторін у вигляді договору щодо сплати аліментів є застосовними ст. 229, 230 ЦК, коли встановлення підстав, передбачених у названих статтях, можуть констатувати недобросовісність з боку набувача. У такому випадку також є застосовним п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК, що унеможливлює повернення аліментів.

4. Якщо недійний шлюб став підставою для набуття права проживання у житловому приміщенні, то назване право вважається таким, що не виникло у разі визнання шлюбу недійним. А отже вважаються такими, що не настали, усі правові наслідки здійснення права проживання особи, яка вселилася у житлове приміщення на підставі недійного шлюбу, а також правові наслідки, настання яких виникло на підставі, у якій назване право охоплюється складним юридичним фактом. Наприклад особа, яка проживає у квартирі, має право на участь у її приватизації. Якщо названа особа отримала частку у праві спільної власності на приватизовану квартиру, у зв'язку з тим, що набула права на проживання у ній, як член сім'ї наймача квартири, а згодом її шлюб з наймачем квартири було визнано недійним, названа особа має вважатися такою, що не набула права на проживання у ньому, а отже, слід констатувати, що вона не могла набути права власності у процесі приватизації житла.

5. У разі визнання шлюбу недійсним відпадають юридичні підстави, які охоплювалися поняттям "правозгідний шлюб", що слугували для зміни однієї із осіб свого прізвища. Після визнання шлюбу недійним вважається, що особа, яка змінила своє прізвище у процесі укладення недійного шлюбу, є такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави. У разі коли особа не бажає відновлювати своє дошлюбне прізвище, у зв'язку тим, що шлюб визнано недійсним, інша із осіб може вимагати такої зміни у судовому порядку. Назване норма СК є спеціальною по відношенню до ч. 5 ст. 295 ЦК. Відповідно до ч. 5 ст. 295 ЦК прізвище фізичної особи лише може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійним. Тобто названа стаття ЦК визначає лише можливість зміни прізвища особи у зв'язку із недійсністю шлюбу. Водночас необхідно мати на увазі, відповідно до ч. 6 ст. 295 ЦК, підставами для відмови у зміні прізвища, у тому числі і на підставі недійсності шлюбу, є: 1) перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом; 2) наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому порядку; 3) офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей про себе. Відповідно до ч. 7 ст. 295 ЦК порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок зміни імені (прізвища, власного імені, по батькові) до набуття чинності ЦК України, 2003 р., визначався Указом Президента України "Про порядок переміни громадянами прізвищ, імен, по батькові" від 31 грудня 1991 р. та постановою КМ України "Про затвердження Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвища, імен та по батькові" від 27 березня 1993 р. У теперішній названі відносини регулюються постановою КМ України від 11 липня 2007р. N 915 "Про затвердження Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи".

6. Якщо ч. 1 коментованої статті має загальний характер, то у ч. 2 - 5 правові наслідки встановлення недійсності шлюбу, конкретизуються, Так у ч. 2 коментованої статті мова йде про режим права спільної власності на майно, що набуте під час недійного шлюбу, у ч. 3 мова йде про аліментні відносини, у ч. 4 про житлові права, у ч. 5 мова йде про особисте немайнове право, як право на зміну прізвища. Настання усіх перерахованих наслідків недійсності шлюбу щодо чоловіка та жінки, які його уклали, відбувається у випадку, коли існує, у свою чергу, така підстава їх настання, як знання чоловіком або жінкою про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу реєстрації актів цивільного стану. Слід зазначити, що коментована стаття у порівнянні із ст. 46 СК, яка використовує положення "не знала і не могла знати", використовує положення "не знала", виключаючи положення "не могла не знати", що констатує, що законодавець у ч. 6 коментованої статті зосереджує увагу лише на інформаційній складовій, залишаючи поза увагою інтелектуальну складову вольової діяльності особи, яка уклала шлюб, що має ознаки недійсності. Виходячи із того, що вимогу про застосування правових наслідків буде заявляти один із подружжя або заінтересована особа, на яку покладається обов'язок, довести факт обізнаності іншої особи про перешкоди до реєстрації шлюбу, слід зазначити, що у даному випадку слід апелювати до доказів, які безумовно свідчать про факт названої обізнаності.