1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Коментар:

1. Будучи учасниками права спільної сумісної власності, подружжя наділені правом розпоряджатися спільним майном шляхом укладення договорів. Поряд з укладенням одним з подружжя договорів на користь третіх осіб (ч. 1 ст. 67 СК), закон дозволяє подружжю укладати договори між собою.

"Внутрішні" договори, які укладаються між подружжям, можуть стосуватися як особистого майна кожного з подружжя, так і майна, що перебуває у спільній власності подружжя. Укладення між подружжям договорів щодо особистого майна позбавлене будь-яких особливостей і підпорядковується загальним засадам договірного цивільного законодавства.

2. Значно складнішим є регулювання відносин, коли подружжя укладають на користь один одного договори, спрямовані на розпорядження спільним майном. За змістом ч. 2 ст. 64 СК подібні договори можуть укладатися без виділу частки у праві спільної сумісної власності. На наш погляд, вживання у цій нормі словосполучення "виділ частки" не є юридично коректним. Насправді в ній іде мова не про виділ, а про визначення частки. Між виділом і визначенням частки існує істотна різниця: якщо виділ має наслідком припинення спільної власності і визначає, яка конкретно, виділена в натурі, частка майна переходить у власність колишнього співвласника, в той час, як визначення частки призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову.

Разом з тим, якщо розуміти правомочність, зазначену у ч. 2 ст. 64 СК, як таку, що надає кожному з подружжя можливість укласти договір про відчуження частки без виділу останньої, залишається невідомим механізм реалізації даної норми. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України містить загальне положення, яке фактично відтворює зміст ч. 2 ст. 64 СК і встановлює, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути посвідчений нотаріусом без виділу цієї частки в натурі (пункт 174 Інструкції). Але оскільки мова йде про укладення договору про розпорядження часткою, логічно вважати, що необхідною передумовою його укладення є саме по собі визначення тієї частки, яка і є предметом розпорядження за даним договором. В протилежному випадку договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, залишається "безпредметним". Крім того, навіть якщо припустити факт нотаріального посвідчення договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя, це жодним чином не вирішує проблему відсутності його правовстановлювального значення, якщо спільне майно подружжя містить у своєму складі нерухоме майно. Справа в тому, що у Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, договір про визначення часток не визнаний правовстановлювальним документом.

З наведеного випливає, що укласти договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, без попереднього визначення часток неможливо; а навіть у разі попереднього визначення часток за договором останній не підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за другим з подружжя-набувачем і, відтак, є перешкодою для набуття права власності на нього.

Єдиним можливим випадком відчуження своєї частки у спільній сумісній власності одним з подружжя на користь другого без її визначення є складання на ім'я другого з подружжя заповіту (ч. 2 ст. 67 СК, ч. 2 ст. 1226 ЦК).