1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Коментар:

1. Ст. 65 СК визначає правові засади здійснення права розпорядження майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. У розвиток положень загальної норми абзацу першого ч. 2 ст. 369 ЦК, яка присвячена розпорядженню майном, що є у спільній сумісній власності, спеціальні правила даної статті передбачають наявність взаємної згоди обох з подружжя при здійсненні розпорядження. Очевидність такого правила викликана специфікою правового режиму спільної сумісної власності, яка є різновидом власності без визначення часток, а відтак, право власності кожного суб'єкта поширюється на усе спільне майно навіть без приблизного визначення ідеальної (арифметичної) частки у спільному майні. З цього випливає, що конструкція спільної сумісної власності значно жорсткіше "зв'язує" її учасників у правовому розумінні і не дає можливості, за аналогією з правом спільної часткової власності, розпоряджатися своєю уявною часткою у праві спільної власності на власний розсуд (ст. 361 ЦК).

2. З іншої сторони, зобов'язувати брати участь в укладенні правочину, спрямованого на розпорядження сумісним майном, обох з подружжя було б недоцільним, адже велика кількість правочинів, що укладаються одним з подружжя під час шлюбу, має на меті задоволення звичайних щоденних побутових потреб. У зв'язку з цим ч. 2 ст. 65 СК, як і норма абзацу другого ч. 2 ст. 369 ЦК, встановлюють правову презумпцію наявності згоди другого з подружжя при укладенні договорів щодо розпорядження спільним майном одним з них. Проте, на відміну від норми ч. 4 ст. 369 ЦК, яка дозволяє співвласникам пред'явити позов про визнання недійсним будь-якого правочину, укладеного співвласником без необхідних повноважень, ч. 2 ст. 65 СК дає можливість другому з подружжя на цій підставі звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійним лише, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

При цьому варто звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 65 СК надає суду право визнати правочин недійсним за відсутності згоди другого з подружжя на його укладення. Це певним чином суперечить ч. 1 ст. 65 СК та положенням ст. 369 ЦК, які не вимагають одержання згоди усіх інших співвласників на вчинення правочину. Винятки з цього правила передбачені спеціальними нормами (абзац третій ч. 2 ст. 369 ЦК, ч. 3 ст. 65 СК, ч. 1 ст. 6 Закону "Про заставу", ч. 1 ст. 6 Закону "Про іпотеку"). Навпаки, закон виходить з презумпції згоди інших співвласників при вчиненні правочину одним з них. Тому відповідне рішення суду про визнання недійсним правочину має ґрунтуватись на незгоді учасників спільної сумісної власності з укладеним правочином, оскільки він суперечить їхнім інтересам, а не на відсутності формальної згоди на укладення правочину. З викладеного випливає, що надання одному з подружжя права оспорювати будь-які правочини, укладені другим з подружжя без його формальної згоди, якщо останні виходять за межі дрібних побутових, свідчить про наявність істотного ризику недійсності таких правочинів та завчасно робить норму ч. 2 ст. 65 СК запрограмованою на судовий спір.

3. Частина третя коментованої статті встановлює випадки, коли згода другого з подружжя має бути оформлена письмово та посвідчена нотаріально. Із змісту положень даної норми випливає, що згода другого з подружжя подається у простій письмовій формі, якщо правочин, який укладається одним з подружжя за рахунок спільного майна, стосується цінного майна і разом з тим не вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. Якщо правочин вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, незалежно від того, чи є майно цінним, згода на укладення будь-якого правочину має подаватись у письмовій формі та засвідчуватись нотаріально.

У нотаріальній та судовій практиці виникло питання про те, чи має один з подружжя право надати другому з подружжя згоду на розпорядження усім спільним сумісним майном. На наш погляд, відповісти на поставлене питання слід позитивно, оскільки прямих заборон у наданні подібної "універсальної" згоди закон не містить. Відмова нотаріуса посвідчити таку заяву може бути оскаржена на засадах законодавчої неможливості обмежити одного з подружжя в праві надання згоди другому з подружжя на розпорядження спільним майном. При цьому нотаріус має роз'яснити другому з подружжя наслідки такої згоди, а також закцентувати увагу заявника на її безвідкличному характері.

Строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений. Водночас не можна не відзначити, що на практиці нотаріуси приймають заяви від другого з подружжя, інших учасників спільної сумісної власності, якщо від дати видачі заяви до дати посвідчення правочину про розпорядження спільним майном пройшло не більше шести місяців.

Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині, вид правочину, ціну та інші умови правочину. В такому разі нотаріус при посвідченні відповідного правочину зобов'язаний перевірити додержання вказаних у заяві умов (абзац третій пункту 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України).

4. Важливим є питання з приводу правомірності застосування вищезазначених норм ЦК та СК, і, зокрема, правила ч. 3 ст. 65 СК, за яким при відчуженні майна одним з подружжя потрібна письмова (письмова нотаріальна) згода другого, в тих випадках, коли укладається правочин, за яким майно не відчужується, а набувається. Варто підкреслити, що в деяких випадках отримання майна у власність або в користування може бути пов'язане з витратами, які є не менш значними, ніж ті, що існують при відчуженні об'єктів спільної сумісної власності (наприклад, при отриманні майна в позику під проценти, в довгострокову оренду).

Як нотаріальна практика, так і думки науковців з цього питання не відрізняються наявністю єдиного підходу. Так, проф. О. В. Дзера, аналізуючи проблему необхідності одержання згоди другого з подружжя при придбанні одним з них нерухомого майна за договором купівлі-продажу, посилається на те, що норми ч. 3 ст. 65 СК розраховані на відносини розпорядження спільною власністю подружжя шляхом відчуження майна, якщо договір вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. Грошові кошти, що сплачуються набувачем (покупцем), не є предметом відчуження, адже не є предметом договору, а виступають лише засобом платежу. Крім того, якщо нотаріус вимагатиме письмову згоду на відчуження грошових коштів одним з подружжя, другий з подружжя, який не є стороною в договорі, має надати підтвердження того, що кошти вносилися в бюджет сім'ї, чого зробити, як правило, він не зможе через відсутність доказів. На підставі наведеного, вчений приходить до висновку, що згода другого з подружжя на придбання, зокрема, нерухомого майна не потрібна.

Натомість розробник СК проф. З. В. Ромовська займає протилежну позицію, за якою нотаріусу слід виходити з презумпції спільної сумісної власності за ч. 2 та 3 ст. 61 СК, за змістом яких все, включаючи грошові кошти, що одержане одним з подружжя, в тому числі і за договором, укладеним в інтересах сім'ї, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (Див.: Нотар-XXI. - 2005. - N 1-2- С. 35 - 37).

На наш погляд, при вирішенні цього питання слід виходити з правової природи правочину, що укладається одним з подружжя. Якщо предметом такого правочину є відчуження грошових коштів, наприклад, договір дарування грошей (ст. 718 ЦК), договір пожертви (ст. 729 ЦК), договір позики грошових коштів (ст. 1046 ЦК), правила ч. 3 ст. 65 СК щодо необхідності отримання письмової (письмової нотаріальної, якщо договір посвідчується нотаріально) згоди другого з подружжя на розпорядження майном слід застосовувати.

У випадках вчинення інших правочинів (договорів), в яких грошові кошти виступають засобом платежу, письмової згоди законом прямо не вимагається, однак її оформлення дозволить надати додаткову гарантію чинності укладеного правочину для контрагента. Адже укладення договорів купівлі-продажу, ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору, інших відплатних договорів, в яких стороною (набувачем) є один з подружжя, без згоди другого з подружжя автоматично відносить такий договір до категорії оспорюваних на підставі відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (ч. 2 ст. 65 СК).

Існують випадки, коли один з подружжя має намір укласти правочин про придбання майна за кошти, які, за його твердженням, належать йому особисто. Якщо згоду на укладення договору другим з подружжя витребувати неможливо, нотаріус витребовує від другого з подружжя заяву про те, що кошти є особистою власністю іншого з подружжя. Якщо і таку заяву не можна одержати, особа, яка звернулася за посвідченням договору, подає заяву про те, що грошові кошти є її особистою власністю. Така заява має бути включена до тексту договору і є важливою гарантією не лише для нотаріуса, але й для контрагента за договором, який у випадку оспорювання договору другим з подружжя матиме доказ порушення зобов'язань іншою стороною, що полегшить застосування наслідків порушення договору (розірвання, відшкодування збитків).

5. Нотаріус посвідчує правочин щодо розпорядження майном без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлювального документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, договором дарування або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто тощо. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину (абзаци перший та другий пункту 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України).

Крім того, правочини щодо розпорядження майном можуть бути посвідчені без згоди другого з подружжя також у випадках:

а) коли останній не проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. У разі встановлення опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, нотаріус виключає майно з опису або повідомляє нотаріуса, що здійснив опис, про необхідність виключення майна з опису. Про виключення майна з опису повідомляється опікун;

б) якщо майно набуто одним з подружжя за час окремого проживання з другим з подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього договору (абзац четвертий пункту 45 Інструкції).

Згідно абзацу третього пункту 45 Інструкції при посвідченні правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини, відчужував подає заяву про те, що майно, яке є предметом правочину, не є об'єктом спільної сумісної власності, зміст якої доводиться другій стороні правочину. Якщо це майно виявляється об'єктом спільної сумісної власності з колишнім чоловіком (дружиною), від останнього (останньої) слід витребувати заяву із згодою на відчуження майна, а подавати заяву, яка передбачена абзацом третім пункту 45 Інструкції, підстав немає.

Не можна не відзначити, що нотаріус при посвідченні правочину не завжди може бути цілковито впевнений у тому, що майно є особистою власністю суб'єкта, що звернувся до нього за посвідченням правочину. Наприклад, якщо заявник перебуває у другому шлюбі; поміняв паспорт у зв'язку з припиненням попереднього шлюбу та зміною прізвища, а в новому паспорті є тільки відмітка про новий шлюб. Водночас майно придбано за договором., який за твердженням відчужувача був укладений до укладення першого шлюбу. На перший погляд, з'ясувати ситуацію можна з'ясувати шляхом здійснення запиту до органу РАЦС про дату реєстрацію першого шлюбу, проте Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України не встановлює відповідного обов'язку у нотаріуса, а тому використовується такий механізм на практиці досить рідко. Таким чином, оскільки представлені документи лише частково свідчать про належність цього майна відчужувачу на праві особистої власності, необхідною умовою посвідчення правочину є подання відчужувачем заяви про належність йому майна на праві особистої власності.

Крім того, трапляються випадки, коли уявляється надзвичайно складним встановити не факт спільної власності, а обсяг прав на майно суб'єктів права спільної сумісної власності. Досить нерідко такі ситуації виникають, якщо об'єктом права спільної власності є житловий будинок, будівництво якого почалося під час дії попереднього шлюбу, а право власності оформлено вже під час існування нового шлюбу. В такому випадку право спільної сумісної власності існує у відчужувача та двох - теперішньої та колишньої його дружин (чоловіків). Звичайно, спробувати встановити обсяг прав власності на спільне майно може і нотаріус, але якщо представлені документи не дозволяють це зробити, рішення про порядок відчуження майна прийматиме суд.

6. Варто звернути увагу і на те, що практика посвідчення правочинів про розпорядження спільним майном залежить від того, на чиє ім'я оформлений правостановлювальний документ. Якщо правовстановлювальний документ оформлений на ім'я одного з подружжя, однак майно було придбане під час перебування подружжя в шлюбі, це жодним чином не позбавляє другого з подружжя прав учасника спільної сумісної власності. Проте в цьому разі саме зареєстрований співвласник має укласти і підписати договір, а незареєстрований - дати згоду на підписання договору іншому співвласнику, який вказаний у правовстановлювальному документі. Відповідно, якщо правостановлювальний документ оформлений на ім'я обох з подружжя, вони обоє виступають відчужувачами в тексті договору про розпорядження майном.

Абзацом четвертим пункту 44 Інструкції встановлено випадок, коли той з подружжя, на ім'я якого оформлено правовстановлювальний документ, має право укласти правочин про розпорядження майном, а нотаріус - посвідчити його без згоди другого з подружжя. За змістом цієї норми якщо з поданих нотаріусу документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, що є предметом договору, а чоловік чи дружина особи, на ім'я якої це майно зареєстровано, ухиляється від надання письмової згоди на його відчуження, особа, на ім'я якої майно зареєстровано, може в порядку ст. 84 Закону України "Про нотаріат" передати заяву другому з подружжя з пропозицією з'явитися до нотаріуса для визначення його частки у цьому майні. Якщо другий з подружжя не з'явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом одного місяця не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити договір від імені того з подружжя, на ім'я якого оформлений правовстановлювальний документ, без згоди другого з подружжя.

Якщо майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, один з якого помер, а правовстановлювальний документ оформлений на ім'я другого з подружжя, який пережив, останній набуває право після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини укласти правочин про розпорядження спільним майном, а нотаріус має такий правочин посвідчити. При цьому відчужував має подати нотаріусу свідоцтво про смерть другого з подружжя, а нотаріус має отримати витяг зі Спадкового реєстру про те, що спадкова справа не заводилась.

7. Згідно ч. 4 ст. 65 СК договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Відповідно, умовами виникнення обов'язків за договором, укладеним одним з подружжя, у другого з подружжя, є: 1) укладення одним з подружжя договору в інтересах сім'ї; 2) факт використання придбаного майна в інтересах сім'ї; 3) відсутність заперечень другого з подружжя проти укладення такого договору або відсутність інших порушень правил розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.