1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Коментар:

1. Шлюбний договір направлений на визначення майнових прав та обов'язків подружжя. В шлюбному договорі може визначатися право власності на майно чоловіка і дружини, що належало їм до шлюбу та набутого за час перебування у шлюбі. Іноді передбачаються фінансові санкції на випадок розлучення. Також допускається вирішення питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. При вирішенні в подальшому спору між подружжям суд буде керуватися не приписами закону, а положеннями шлюбного договору.

2. Подружжя може передбачити у шлюбному договорі положення про те, з ким залишаться проживати діти у випадку розлучення або окремого проживання батьків. Відповідно може збільшуватися і розмір частки при розподілі спільного майна на користь того із подружжя, з ким проживатимуть діти. Може також бути визначене положення про передачу дитині у користування певного майна, у тому числі й нерухомого, про розмір та порядок стягнення аліментів. Водночас не можуть передбачатися у договорі будь-які умови, які суперечать правам дитини.

3. Варто відзначити, що на відміну від законодавства деяких зарубіжних країн світу українське законодавство передбачає можливість укладення шлюбного договору лише щодо майнових прав та обов'язків. Положення такого договору щодо особистих немайнових прав подружжя будуть недійсними. Недійсними будуть також і положення шлюбного договору щодо особистих немайнових прав у відносинах між подружжям та їх дітьми.

4. Незважаючи на те, що шлюбний договір укладається особами за їх власним бажанням, законодавець передбачив умову щодо неможливості погіршення матеріального становища будь-кого із подружжя порівняно із законодавством України. Основний Закон України наголошує на вільному статусі всіх людей, на їх рівності у своїй гідності та правах (ст. 21). Саме тому шлюбний договір не може містити умов про відмову подружжя від майна, від права на одержання аліментів тощо. Адже у такий спосіб одне із подружжя може опинитися у надзвичайно невигідному матеріальному становищі. В даному договорі можуть бути закріплені лише умови щодо обох з подружжя в рівних частках, що мають відповідати загальним принципам співжиття.

5. Щодо положення, закріпленого у ч. 5 коментованої статті, то ми поділяємо думку фахівців щодо певної її нелогічності і мотивація законодавця щодо її формулювання залишається незрозумілою. Це є новела СК України, у Порядку укладення шлюбного контракту, затвердженому Кабінетом Міністрів України, була передбачена можливість зазначати у шлюбному контракті умову про передачу за цим договором права власності на нерухоме майно. На нашу думку, дане положення було цілком логічним і відповідало умовам і загальним принципам сімейного права. Отже, дана новела не слугуватиме полегшенню договірних сімейних відносин, а лише ускладнюватиме їх шляхом укладення додаткових договорів.