1. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.

Коментар:

Коментована стаття регулює суспільні відносини щодо визнання материнства за рішенням суду. Правом на визнання материнства в судовому порядку наділяється жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, за умови, якщо запис про материнство здійснено за рішенням органу опіки та піклування у випадку коли батьки дитини невідомі.

Причини за якими материнство не було встановлено у позасудовому порядку можуть бути різними. Матір може не забрати дитину з пологового будинку чи підкинути дитину в лікарню, а згодом ініціювати питання про визнання материнства. В житті трапляються випадки, коли дитину викрадають з пологового будинку або невірно інформують її матір про смерть дитини тощо. Коментована стаття не застосовується до випадків, коли материнство встановлено щодо іншої жінки, скільки у разі спору про материнство має застосовуватись ст. 139 СК України.

Зі змісту статті випливає, що до суду подається не позов про визнання материнства, а заява про визнання материнства. Причому окремі вчені вважають, що в цьому випадку справа розглядається в порядку окремого провадження14, а інші, - в порядку позовного провадження15. З цього приводу у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п. 7 зазначено, що заяву до суду про визнання материнства відповідно до ст. 131 СК може подати особа, яка вважає себе матір'ю дитини. Суд визнає материнство, якщо походження дитини від певної жінки, підтверджено відповідними доказами, у тому числі висновками експертизи. Таким чином, скоріше за все мова йде про окреме провадження, оскільки запис про дитину є фікцією, тобто батьками дитини записуються вигадані особи, а тому спір про право відсутній.