1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Коментар:

1. Спілкування дитини і батьків є неодмінним елементом належного розвитку і виховання дитини. Таке спілкування слугує задоволенню життєво важливих потреб як дитини, так і дорослих членів сім'ї. Судовий порядок захисту прав батьків, що проживають окремо від дитини, слугує надійною гарантією здійснення права на спілкування.

Ст. 153 СК містить загальне право на спілкування батьків і дитини, ст. ст. 157, 158, 159 СК присвячуються вирішенню питання участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Окреме проживання робить неможливим постійний щоденний контакт одного з батьків з дитиною. Бажаним є саме систематичне спілкування дитини з тим, з батьків, що проживає окремо, а не епізодичні, несподівані зустрічі.

Це спілкування не може носити формальний характер, воно повинно приносити користь дитині, буди джерелом його повноцінного розвитку та виховання.

2. Постановка питання про забезпечення права на спілкування одного з батьків, який проживає окремо, з дитиною, може бути пов'язане або не пов'язане з питанням визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК "Право батьків на визначення місця проживання дитини"). Проживання дитини з одним з батьків може бути результатом досягнення домовленості. Якщо такої домовленості немає, той з батьків, хто проживає окремо, має право вибору: ставити питання про спілкування або просити суд визначити, з ким з батьків буде проживати дитина.

3. Оскільки порушення права на спілкування є одним з найбільш значимих особистих немайнових прав фізичної особи, то ст. 159 СК встановлює судовий захист прав того з батьків, хто проживає окремо. Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншому у здійсненні ним свого права.

4. До компетенції суду не входить вирішення питань педагогічного характеру, оскільки він лише вирішує питання про місце проживання дитини і про порядок здійснення батьківських прав того з батьків, що проживає окремо від дитини.

Спір вирішується судом з обов'язковою участю органів опіки та піклування, які дають свій висновок на підставі обстеження умов життя дитини. Такий висновок складається за дорученням суду, а не на прохання одного з батьків.

При підготовці цього висновку органи опіки та піклування можуть сприяти батькам у досягненні порозуміння і мирному урегулюванню конфлікту. Якщо такий результат не досягається, то такого роду задачу вирішує суд. Він визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (ч. 2 ст. 159 СК).

В задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні може бути відмовлено, якщо цього вимагають інтереси дитини. Така відмова потребує детального обґрунтування. Наприклад, якщо здійснення батьком (матір'ю) права на спілкування з дитиною негативно впливає на фізичний, психічний та інтелектуальний розвиток дитини.

Розглядаючи спір, суд має брати до уваги та оцінювати багато різних факторів, а саме:

А) Ставлення батьків до виконання своїх обов'язків (наскільки той з батьків, що проживає окремо, дійсно бажає спілкуватися з дитиною, приділити їй увагу, витратити час).

Б) Особисту прихильність дитини до кожного з батьків (чи бажає сама дитина бачити того з батьків, хто проживає окремо).

В) Вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (нездоровий спосіб життя одного з батьків може мати негативний сплив на дитину, що є підставою для суду у відмові у задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні.

5. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на отримання інформації про дитину з будь-якого закладу, де вона знаходиться, зокрема, закладу освіти, навчально-виховного, медичного закладу.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного (ч. 2 ст. 185 ЦК, ч. 2 ст. 39 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров'я").

У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, працівник закладу охорони здоров'я, в якому проведено медичний огляд, повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення").

Дотримання права батьків на інформацію про стан здоров'я дитини забезпечує, в першу чергу, права самої дитини. Лише при отриманні цієї інформації той з батьків, що проживає окремо від дитини, може повноцінно піклуватись про дитину, виховувати, брати участь у її житті.

6. На практиці виникають проблеми з виконанням рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні. Єдиним примусовим методом впливу на батька (мати), який не виконує без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, є винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону (ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження").

Невиконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні може бути підставою для пред'явлення позову про зміну місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК).

Ще однією гарантією виконання рішення суду про участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, є обов'язок відшкодування матеріальної та моральної шкоди завдану тому з батьків, хто проживає окремо (ч. 5 ст. 159 СК).