1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2 - 5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої - третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Коментар:

1. Позбавлення батьківських прав - крайній захід, застосування якого не завжди доцільно, хоча іноді очевидно, що знаходитись дитині поряд з батьками небезпечно для її життя, здоров'я і морального виховання. В таких випадках в якості засобу захисту прав і інтересів дитини суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Відібрання дитини у батьків - це теж санкція за невиконання батьківських обов'язків, але більш м'яка, ніж позбавлення батьківських прав.

Попередній КпШС у ст. 76 містив вимогу про обов'язкову участь органів опіки та піклування і прокурора при розгляді цих справ у суді. Сучасний СК такої імперативної вимоги не містить, хоча слід визнати участь цих суб'єктів у цивільному процесі доцільною.

В російському сімейному законодавстві аналогічний інститут називається "обмеження батьківських прав".

Справи про позбавлення батьківських прав та про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є найбільш поширеними в категорії судових спорів щодо особистих немайнових прав.

2. Спільні риси у інституту відібрання дитини від батьків і інституту позбавлення батьківських прав:

1. підстави для застосування обох санкцій співпадають. Єдиною відмінністю є 2 додаткові підстави для позбавлення батьківських прав - мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2. зберігається обов'язок утримувати дитину, тобто сплачувати аліменти та інші додаткові витрати; мати (батько) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини;

3. житлові, спадкові права дитини зберігаються в первісному вигляді.

3. Відібрання дитини від батьків і позбавлення батьківських прав мають різні правові наслідки, які можна викласти у формі порівняльної таблиці.

4. Підставою для відібрання дитини від батьків є:

1) ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

2) жорстоке поводження з дитиною;

3) хронічний алкоголізм або наркоманія;

4) експлуатація дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва;

5) інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

Ступінь небезпеки для кожної дитини може бути різною. Маленька, безпомічна дитина може загинути, тяжко захворіти, якщо залишиться одна на короткий строк. Для підлітка, який володіє певним рівнем незалежності, найбільшу небезпеку становить асоціальне оточення його батьків, їх бажання використовувати неповнолітнього для досягнення антисоціальних цілей. Отже характер небезпеки, її місця в житті дитини визначається в кожному випадку окремо. І не важливо, що її негативні наслідки не настали. Для відібрання дитини достатньо самого факту її існування.

5. Якщо батьки і діти проживають за різними адресами або дитина знаходиться за межами сім'ї, немає підстав застосовувати ст. 170 СК. Виключення складають випадки, коли навіть короткотривале спілкування батьків і дитини все таки відбувається (наприклад, діти на вихідні дні, канікули приїжджають зі школи-інтерната до батьків). Якщо в ці дні дітям залишатись з батьками небезпечно, їх можна захистити шляхом застосування ст. 170 СК.

6. Відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав - це або крок до оздоровлення неблагополучної сім'ї, або, навпаки, крок до повного припинення правовідносин шляхом позбавлення батьківських прав зі всіма наслідками.

За аналогією закону, яка дозволена ст. 10 СК, можна зробити висновок про поширення норми про коло осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, на питання про коло осіб, що мають право звертатись з позовом до суду про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав. Правом на пред'явлення позову про відібрання дитини користується опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

7. Відібрання дитини від батьків тягне за собою припинення таких особистих немайнових прав батьків як право на виховання, право на захист дитини, право на спілкування з нею. Ч. 2 ст. 155 СК містить спеціальне застереження про те, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Небезпека спілкування дитини з батьками являє собою крайній вид такої суперечності.

8. Оскільки після відібрання дитини від батьків дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам, то, як правило, проблем виселення батьків не виникає. Якщо дитина з призначеним опікуном (піклувальником) продовжує залишатись в сім'ї, де вона проживала раніше, опікун (піклувальник) по мірі можливості захищає свого підопічного.

Передача дитини родичам або органу опіки і піклування знімає проблему охорони майнових прав дитини, оскільки вона повністю покладається на плечі опікуна (піклувальника).

9. Коли є надія на відновлення нормальних, здорових стосунків батьків і дітей після застосування санкції відібрання дитини, доцільним є дозволити контакти між ними. Аналогічна норма застосовується при позбавленні батьківських прав. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи (ст. 168 СК).

10. Ступінь небезпеки для дитини може бути різним. Можливі ситуації, коли відібрання дитини повинно бути проведено негайно, не чекаючи відповідного рішення суду. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК).

Хоча в диспозиції норми ч. 2 ст. 170 іде мова про право, можна припустити, що це їх професійний обов'язок врятувати дитину за допомогою спрощеного адміністративного порядку відібрання. При цьому не має значення, чи настали негативні наслідки небезпеки для дитини. Важливо одне - вона існує.

Після адміністративного відібрання дитини обов'язковим є вчинення наступних дій:

1) орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора;

2) орган опіки та піклування у семиденний строк після постановлення рішення про відібрання дитини повинен звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав;

3) тимчасового влаштувати дитину.

11. Якщо дитина відбирається у осіб, що заміняють батьків, то відбувається відсторонення опікуна (піклувальника) від виконання своїх обов'язків, розірвання договору про патронат, скасування усиновлення.

12. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини (ч. 3 ст. 170 СК).

Відповідачем по справах про повернення дитини виступає той суб'єкт, який був позивачем у справі про відібрання дитини. Це можуть бути родичі дитини, орган опіки та піклування, прокуратура. Якщо дитина проживає в сім'ї опікуна (піклувальника), прийомній сім'ї, то співвідповідачами будуть органи опіки та піклування і особи, що заміняють батьків.

Оскільки підставою для відібрання дитини є випадки, при яких залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання, то повернення дитини можливе лише при усуненні зазначених обставин (батько, мати вилікувались, змінили поведінку, змінили ставлення до дитини тощо). Довести це слід позивачу, оскільки кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК). Позивачем по цих справах виступає особа, у якої була відібрана дитина. Саме їй належить довести, по-перше, факт зникнення обставин, що бути підставою для відібрання дитини, а, по-друге, доцільність повернення дитини в рідну сім'ю.

Доказами можуть бути документи про пройдений курс лікування, рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, акт обстеження умов життя тощо. Застосовуючи аналогію закону з ч. 2 ст. 171 СК, можна стверджувати про необхідність вислухати думку дитини при вирішенні питання про відібрання дитини і про повернення дитини.

Суд може відмовити в задоволенні позову про повернення дитини батькам, якщо це суперечить її інтересам.

13. Відібрання дитини від батьків тісно пов'язане з питанням про матеріальне утримання батьками своєї дитини. Обов'язок батьків утримувати дитину не має виключень. Тому при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

14. Відібрати дитину можна також від інших осіб, з якими вона проживає, і які її виховують. Такими особами можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.

15. Виконання судових рішень про відібрання дитини характеризується специфікою. Згідно ст. 78 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та з залученням представників органів опіки і піклування.

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.

У разі коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом, зокрема стягнення штрафу.