Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов'язковим об'єктом можуть бути життя чи здоров'я особи, її воля, честь і гідність.

2. Потерпілими від цього злочину (заручниками) можуть бути: 1) представник влади; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у статтях 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115).

Напад на представника адміністрації виправної установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

3. Об'єктивна сторона цього злочину збігається з об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захоплення, тримання див. коментар до ст. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 і додаткової кваліфікації за статтями 121, 122, 125, 129 не потребують.

Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необережність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, статтями 115, 119 або 120.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою його суб'єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер - спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії,- як умови звільнення заручника (детальніше про це див. у коментарі до ст. 147).

На відміну від ст. 147, адресатом вимоги у ст. 349 не можуть бути такі суб'єкти, як родичі затриманого або інші фізичні особи. Тому якщо вимоги заявлені саме до них, діяння треба кваліфікувати за ст. 147.

6. На відміну від ст. 147, ст. 349 не містить кваліфікуючих ознак. Тому захоплення або тримання як заручника, наприклад, неповнолітнього близького родича працівника правоохоронного органу, або захоплення чи тримання як заручника працівника правоохоронного органу, вчинене організованою групою, або поєднане з погрозою знищення людей кваліфікується тільки за ст. 349.

* * *

Конституція України (статті 28, 29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р. Ратифікована УРСР 8 травня 1987 р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" N 8 від 26 червня 1992 р. (п. 11).

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. N 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (пункти 9, 12).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" (пункти 10 - 11).