1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації -

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації -

караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Коментар:

1. Об'єктом злочину є нормальна діяльність народних депутатів України, депутатів місцевих рад, парламентських комітетів і тимчасових слідчих комісій, а також їх авторитет.

2. Потерпілим від цього злочину може бути: 1) народний депутат України; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України - це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді України і вповноважений ним протягом певного строку здійснювати депутатські повноваження, передбачені Конституцією і законами України.

Депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, обраний в порядку, установленому Конституцією та законами України до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради, повноваження якого визнані, розпочалися і не припинені в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 89 Конституції України комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

3. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у таких формах:

1) невиконання законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, комітету Верховної Ради України або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України;

2) створення штучних перешкод у їх роботі;

3) надання завідомо неправдивої інформації народному депутатові України, депутату місцевої ради;

4) надання недостовірної інформації комітету Верховної Ради України чи тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України.

Законними є такі вимоги народних депутатів України, депутатів місцевих рад, комітетів Верховної Ради України або тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, які зроблені ними в межах повноважень, наданих їм Конституцією та законами України. У зв'язку з цим у кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи мали право зазначені особи та органи за законом пред'являти вимоги, які не виконала певна службова особа.

Невиконанням законних вимог народного депутата України чи парламентського комітету буде, наприклад, ігнорування депутатського звернення чи запиту, направленого винній особі, відмова керівника відповідного періодичного друкованого видання, що виходить у виборчому окрузі депутата, чи місцевого радіо дати оголошення про зустріч депутата з виборцями, або порушення права законодавчої ініціативи народного депутата.

Створення штучних перешкод у роботі вказаних осіб (органів) полягає у вчиненні дій, що перешкоджають реалізації ними своїх повноважень.

Поняття неправдивої (ч. 1 ст. 351) і недостовірної (ч. 2 ст. 351) інформації є синонімами. Відповідальність за надання неправдивої (недостовірної) інформації настає лише у разі, коли винна особа відповідно до закону зобов'язана була надавати її депутату, парламентському комітету чи тимчасовій слідчій комісії у відповідь на депутатське звернення, запит тощо або коли вона за власною ініціативою, з метою ввести депутата, парламентський комітет чи тимчасову слідчу комісію в оману, направила їм лист з певною інформацією.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 351 дій чи бездіяльності.

Не утворює складу розглядуваного злочину невиконання законних вимог тимчасових спеціальних комісій, які можуть створюватися Верховною Радою України, а також перешкоджання їх діяльності і надання їм неправдивої (недостовірної) інформації. За наявності підстав такі діяння можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини у сфері службової діяльності, а останнє із названих діянь - як правопорушення, передбачене п. "г" ч. 1 ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є службова особа, на яку покладено обов'язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради, комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України надавати їм певну інформацію, забезпечувати діяльність цих осіб або органів. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Службова особа, яка відповідно до закону не зобов'язана виконувати ті чи інші вимоги осіб та органів, зазначених у диспозиціях частин 1 чи 2 ст. 351 (наприклад, суддя з приводу вирішення ним конкретної справи), надавати їм певну інформацію чи забезпечувати діяльність цих осіб, суб'єктом злочинів, що розглядаються, не виступає.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. При цьому надання завідомо неправдивої інформації народному депутату України або депутату місцевої ради може бути вчинено лише з прямим умислом.

* * *

Конституція України (ст. 89).

Закон України "Про статус народного депутата України" в редакції від 22 березня 2001 р.

Закон України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 р.

Закон України "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про запити народних депутатів України N 4-рп/99 від 19 травня 1999 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про запити народних депутатів України до прокуратури N 4-рп/2000 від 11 квітня 2000 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про статус народного депутата України N 8-рп/2000 від 10 травня 2000 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства N 4-рп/2002 від 20 березня 2002 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України N 5-рп/2003 від 5 березня 2003 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про гарантії діяльності народного депутата України N 7-рп/2003 від 10 квітня 2003 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про направлення запиту до Президента України N 16-рп/2003 від 14 жовтня 2003 р.