1. Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Коментар:

До ч. 1. Ч. 1 ст. 90 ЗКУ містить перелік прав власника земельної ділянки. Перераховані права в основному охоплюються змістом права власності, а саме, правомочностями володіння, користування та розпорядження. З іншого боку, деякі зі згаданих у ст. 90 прав залишаються поза межами класичної тріади, проте випливають з неї, наприклад, право на відшкодування збитків, або право використовувати корисні копалини, торф, багаторічні насадження тощо. Наведений перелік прав не є вичерпним, виходячи із природи права власності та виходячи із інших приписів ЗКУ та загального правила ч. 1 ст. 19 Конституції України.

До пункту "а". Щодо права на відчуження земельної ділянки див. главу 20 ЗКУ та коментар до неї. Щодо права на передачу земельної ділянки в оренду, див. ст. 93 ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "б". Можливість самостійного господарювання на землі може здійснюватися лише шляхом її використання за цільовим призначенням (див. розділ II ЗКУ) із дотриманням обмежень та обтяжень прав на землю (див. гл. 16 - 18 ЗКУ).

До пункту "в". Як видається, до відносин власності на посіви та насадження на земельних ділянках слід застосовувати загальні правила, передбачені ст. 189 ЦКУ. Зокрема, згідно із ч. 2 зазначеної статті, "продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом".

До пункту "г". У коментованому пункті надзвичайно важливе значення мають слова "у встановленому порядку", оскільки у більшості випадків такий порядок є дозвільним. Дозвільний порядок поширюється на усі випадки т. з. спеціального природокористування (див., відповідно главу 2 та інші положення Кодексу України про надра, ст. 67 та ін. Лісового кодексу України, ст. 48 та ін. Водного кодексу України).

Без спеціального дозволу власники земельних ділянок можуть здійснювати загальне природокористування (як, проте, і будь-які інші особи за незначними виключеннями - див. ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"), а також (за певних умов) "видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб" (ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра). Згадані у коментованому пункті "загальнопоширені копалини і торф" якраз і є "корисними копалинами місцевого значення" (див. постанову КМУ від 12.12.94 N 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення").

До пункту "ґ". Щодо права власника на відшкодування заподіяних йому збитків, див. главу 24 "Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" ЗКУ та коментар до неї.

До пункту "д". Забудова земельної ділянки здійснюється "за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил" і допускається лише у випадках, коли вона узгоджується із цільовим призначенням земельної ділянки (ч. 3 ст. 375 ЦКУ) та містобудівною документацією, з урахуванням містобудівних умов та обмежень (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") за умови отримання в необхідних випадках містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Окрім того, для забудови необхідна затв. у встановленому порядку проектна документація на будівництво, а також дозвіл на виконання будівельних робіт (ст. ст. 31, 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Правові наслідки самочинного будівництва передбачені ст. 376 ЦКУ. За загальним правилом, "[о]соба, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього" (ч. 2 статті), проте за певних умов "[н]а вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній" (ч. 5).

У подібних справах певну складність являє собою визначення відповідача, оскільки по даній категорії справ не йдеться про порушення прав забудовника певним суб'єктом. На наш погляд, відповідачем має виступати орган, уповноважений законом надавати дозвіл на виконання будівельних робіт (ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

До ч. 2. Щодо відновлення порушених прав власників земельних ділянок див. розділ V "Гарантії прав на землю" ЗКУ та коментар до нього.