1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

3. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

4. Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

5. Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.

7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

8. Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Коментар:

1. ГК містить статтю щодо соціальної діяльності підприємства. Зауважимо, що ця сфера не входить до регулювання господарських відносин, а стаття має швидше декларативний характер. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору. Так, згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про колективні договори" у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов фондів та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Ці питання регулюються розпорядженням КМУ від 24.01.2001 р. N 13-р "Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві", спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151 "Про затвердження Положення про професійне навчання кадрів на виробництві", постановою КМУ від 17.08.2002 р. N 1139 "Про заходи організації виконання актів законодавства з питань зайнятості населення" та розпорядженням КМУ від 20.03.2006 р. N 158-р "Про схвалення Концепції розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року".

Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва. Ці питанні регулюються гл. 14 КЗпП, ст. 13, 14, 15, 151 Закону України "Про відпустки". Зокрема, КЗпП у ст. 201 визначає, що для професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник, або уповноважений ним орган організовує виробниче навчання за рахунок підприємства та організації. КЗпП встановлено ряд пільг для працівників, що навчаються.

3. ГК гарантує, що пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства. Порядок призначення пенсій визначається Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання підприємствами (об'єднаннями). Окремо Закон регламентує порядок роботи і пільги для підприємств громадських організацій інвалідів.

Статтею 6 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (далі - Закон) визначаються групи громадян, що є ветеранами праці. Пункт 20 ст. 9 Закону визначає переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників незалежно від часу роботи на даному підприємстві, в установі або організації, на першочергове працевлаштування при підприємстві, в установі або організації.

4. Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Стаття 42 Конституції України визначає право людини і громадянина на належні безпечні та здорові умови праці. Глава 11 КЗпП регулює охорону праці на підприємстві. Стаття 4 Закону України "Про охорону праці" (далі - Закон) формулює принципи державної політики у сфері охорони праці.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, а також і фізична особа, яка використовує найману працю.

Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників. Згідно зі ст. 9 Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

5. ГК визначає, що підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом.

Зокрема, ст. 9, 10 Закону визначається, що забороняється праця жінок і не допускається праця неповнолітніх на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, на нічних, надурочних роботах та робіт у вихідні дні, а також на роботах, пов'язаних з підійманням і переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують. Ці питання регулюються КЗпП та Законом України "Про відпустки".

7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання.

У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

8. Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" для підприємств, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з п. 7.12.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звільняється від оподаткування:

а) прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів, послуг з поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи без передання права власності на такі товари;

б) та прибуток, одержаний від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).