1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Коментар:

Коментована стаття регламентує відносини щодо визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Причому слід звернути увагу на те, що Законом України від 22 грудня 2006 року N 524-V "Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України" в статті 122 Кодексу у частині другій слова "крім випадку, передбаченого статтею 124 цього Кодексу" виключено, а частину третю викладено в новій редакції. Внесення окреслених змін було зумовлено необхідністю вдосконалення інституту презумпції батьківства та необхідністю передбачити додаткові гарантії для захисту суб'єктів батьківських правовідносин.

Ч. 1 статті регулює визначення походження дитини, що зачата і (або) народжена в шлюбі від батьків. Закон закріплює положення про те, що така дитина походить від подружжя, тобто від жінки і чоловіка, які перебувають у шлюбі між собою. У зв'язку з цим, дитина вважається такою, що походить від подружжя, якщо вона:

1) зачата подружжям та народжена в період шлюбу;

2) зачата жінкою і чоловіком, яке не перебували на час зачаття у шлюбі, але на момент народження дитини, шлюб між ними було зареєстровано.

На захист прав та охоронюваних законом інтересів дитини стає положення Кодексу, відповідно до якого дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Таким чином, у ч. 2 статті закріплено третю підставу, за якої визначається походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Перераховані три випадки є нічим іншим як закріпленням у законі інституту презумпції батьківства. Така презумпція виходить з того, що батьком дитини, що народилася в шлюбі або до спливу 10 місяців після його розірвання є чоловік, який перебуває (перебував) з матір'ю дитини у зареєстрованому шлюбі. В теорії сімейного права також йде мова і про презумпцію материнства, згідно якої дружина народила дитину і саме ту дитину, яку вона забрала з пологового будинку4.

У випадку презумпції батьківства, чоловік дружини записується батьком дитини, незалежно від того, бажає він цього чи ні. Хоча закон не позбавляє його права оспорити своє батьківство в судовому порядку (ст. 136 СК України).

Презумпція батьківства не поширюється на дитину, яка була народжена до реєстрації шлюбу.

Окремої уваги потребує положення закону, відповідно до якого дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Законодавець виходить з того, що зачаття дитини могло відбутися під час шлюбу, а народження, - після його розірвання. В даному випадку враховано досягнення медицини щодо максимально можливої тривалості строку вагітності та встановлено, що з часу реєстрації шлюбу презумпція батьківства діє впродовж 10 місяців з часу припинення шлюбу чи визнання його недійсним. Щодо припинення шлюбу, то слід виходити, що він може бути припинений як внаслідок смерті батька (оголошення його померлим), так і внаслідок розірвання (глава 11 СК України). Визнання шлюбу недійсним може відбутися шляхом анулювання актового запису про шлюб органом державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 4 ст. 39 СК України) так і рішенням суду (ст. ст. 40 - 41 СК України), причому згідно змісту ст. 44 СК України такий шлюб є недійсним з часу його реєстрації. Однак, в силу ст. 47 СК України, відповідно до якої недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі, презумпція батьківства поширюється на 10-місячний термін з дня набрання чинності процесуальним рішенням про недійсність шлюбу.

Закон визначає документи, на підставі яких визначається походження дитини від подружжя - Свідоцтво про шлюб та документ закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (медичне свідоцтво про народження дитини). Порядок оформлення та видачі документа закладу охорони здоров'я про народження дитини регулюється наказом Міністерства охорони здоров'я України від 8 серпня 2006 року N 545 "Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті". Щодо видачі Свідоцтва про народження див. ком. до ст. 121 СК України.

Ч. 3 коментованої статті містить новели щодо законодавчого регулювання можливості запису батьком дитини іншого чоловіка, незважаючи на наявність презумпції батьківства. Зокрема, подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Застосування цієї правової норми можливе за наявності юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів: дитина народилася не в шлюбі, але до спливу 10 місяців з дня його припинення; подружжя чи колишнє подружжя подають до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини; інша особа та матір дитини заяви про визнання батьківства. Запровадження цієї правової норми водночас захищає інтереси дитини, яка буде вважатися такою, що народилася в шлюбі. Окрім цього, це відповідатиме інтересам як її біологічного батька, так і чоловіка (колишнього чоловіка) матері, який батьком не являється. Однак, без волевиявлення усіх сторін, настання наслідків, передбачених коментованою нормою неможливе.

У тому випадку, коли дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком. Запровадження цієї норми може викликати шквал критики з боку родичів померлого, насамперед діда та баби, які у цьому випадку втрачають правовий зв'язок з онуками.