Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Коментар:

1. Ч. 1 та 2 ст. 155 СК визначає допустимі межі дій і вчинків, пов'язаних з сімейним вихованням. Заборона здійснювати батьківські права всупереч інтересам дитини є орієнтиром, якого треба дотримуватись в повсякденному житті, а також при вирішенні спорів, пов'язаних з вихованням дитини, наприклад, спорів між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК).

В судовій практиці є позови про визнання безпідставною відмову відповідача на дачу згоди на тимчасове вивезення дитини за кордон. В одній з таких справ жінка у зв'язку з важкими матеріальними умовами проживання виїхала на роботу в Італію, де має постійну роботу та заробіток і в даний час хоче оздоровити дітей, але батько (відповідач) безпідставно не хоче дати їй на це згоду. Відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав і їх вихованням не займається. Суд дійшов висновку що позов підлягає задоволенню. Батьківське право не може здійснюватись всупереч інтересам дитини і він зобов'язаний виховувати дітей, піклуватися їх здоров'ям, фізичним, духовним та моральним розвитком.

2. Протиріччя між інтересами батьків і дітей може бути встановлено органами опіки та піклування. В такому випадку можливо декілька виходів. По-перше, призначення представника для захисту прав і інтересів дитини, який би здійснював функцію нагляду за дотриманням прав дитини. По-друге, позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав.

Ч. 2 ст. 155 СК забезпечує, в першу чергу, інтереси дитини. Пріоритет інтересів дитини над інтересами батьків закріплений також в ст. 3 Конвенції ООН про права дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

3. На момент прийняття СК поширеною була практика відмови матері, батька від дитини, яка здійснювалась у різни формах. Така відмова відбувалась шляхом вчинення фактичних дій по залишенню дитини або вчиненню юридичних дій, зокрема, написання заяви до ЗАГСу про відмову від дитини. Крім того, що така відмова суперечить моральним засадам суспільства, вона ще визнана неправозгідною, тобто неправомірною (ч. 3 ст. 155 СК).

4. Ч. 4 ст. 155 СК містить бланкетну норму. Не уточнює, яку саме відповідальність будуть нести батьки у зв'язку з ухиленням батьків від виконання батьківських обов'язків. Передбачається існування моральної відповідальності та юридичної відповідальності, яка закріплена в різних галузях права (сімейне, цивільне, адміністративне, кримінальне). В першому випадку відповідальність тягне моральний осуд батьків, в другому - додаткові обтяження або покарання у встановленому законом порядку. Під додатковим обтяженням розуміються несприятливі для порушника прав наслідки, які виходять за межі примусового виконання обов'язку.

5. Типовою сімейно-правовою відповідальністю за неналежне виховання дитини є:

- передача дитини другому з батьків або іншій особі (ст. 161 СК);

- позбавлення батьківських прав (див. ст. 164 СК і коментар до неї);

- відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ст. 170 СК);

- позбавлення права давати згоду на усиновлення дитини (ст. 219 СК);

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 157, 162 ЦК);

- стягненні неустойки (ст. 196 СК).

Цивільно-правова відповідальність за неналежне виховання проявляється у формі відшкодування шкоди батьками завданої їх малолітньою дитиною або неповнолітньою дитиною у разі відсутності у неї власного майна.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ч. 2 ст. 1179 ЦК).

Адміністративна відповідальність за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків передбачена в ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей".

Кримінальний кодекс теж містить норми про відповідальність за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, зокрема, ст. 137 "Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей", ст. 150 КК "Експлуатація дітей", ст. 166 КК "Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування".